Давненько мені не писалось тутка... Привіт усім! Як ваші справи? :) Скучила за вами! Читаю ваші блоги, не відписую, але завжди читаю! Сумую за вашими коментарями... Сподіваюсь ви мене не забули :)
2016 виявився повний фейлом в плані всіх моїх проектів. Все почалось ще з обіцянки щомісяця розказувати про наші справи і постати фотки: мене вистачило на 2 місяці, далі на якийсь підсумок по нашій весні та й на тому проект закінчився. Ще пригадую починала писати про якісь особливо-унікальні дні в моєму житті (а таких було ще багато насправді від моменту десь серпневого посту), але і те закинула. Ну а про осінні спортивні досягнення, дієти, аромотерапію (про яку я мала б розказувати в жовтні) - взагалі мовчу... А я, так між іншим, мило варила ;) а ви навіть про це не знаєте... ех... Мала надію, що хоч цей проект доведу до кінця, але і тут не склалось... Але ж усьому є поясненя! Чи то скоріше відмазки? Я ще не вирішила, що то таке було :) А було, насправді, неймовірно велика купа всіляких приємностей і кардинальних змін для усіх нас! По-перше, я вийшла на роботу! Круто, хіба нє? Повірте, після 4-х років декрету (тимчасова робота з дому по 2-3 години в день не рахується) це дуже круто для мене! Тому залишайтесь зі мною і читайте далі...
Як я вже казала - я вийшла на роботу. Не планувала. Більше
того – навіть не хотіла. Тобто хотіла, але з весни, хоча б... не раніше. Але є щось в
тому світі окрім наших бажань і якийсь отой фатум чи то доля часом дуже вчасно корегують наші плани. Отож, десь на початку жовтня дзвонить
мені подруга і каже, що в них стартуватиме новий проект і вона бачить мене на
цьому проекті як нікого. І все ніби гарно так – старт проекту, ключові ролі і
позиції, цілком нова команда, нові технології, автоматизація (про яку я давно
мріяла)... Лиш один момент – треба перші 4-6 тижнів працювати в клієнтському
офісі в Коламбусі (3-4 дні в тиждень). Після цієї фрази я цілковито
відмовляюсь, бо навіть не бачу як я б змогла таке провернути – відлучати Девіда
від грудей – не варіант, з ким залишати, як чоловік справиться з Емілі, яка
дуже мамина доця... Одним словом не моя робота, не мій проект, не піду. І я б
так і залишилась в своїй зоні комфорту, якби Оксана не виявилась людиною для
котрої відповідь “ні” не підходить :) а вона саме така! І коли їй щось треба,
то вона досягне цього будь-якими можливими і неможливими способами! І я просто
неймовірно вдячна їй за це (не знаю чи вона мене читає :))) мабуть швидше ні,
ніж так)! Ви собі просто не уявляєте яка я хеппі, що все склалось так як
склалось, що я наважилась піти на такі кардинальні зміни (а для мене вони
такими), що Оксана таки витягла мене з
домашньої рутини і допомогла зрозуміти, що при великому бажанні можливо організувати все що завгодно!
Тепер я трошки така бізнес леді з сумкою від Кельвін Кляйн :)))). Я щодня (ну,
майже щодня,) добираюсь поїздом на роботу – не метро! ПОЇЗДОМ. Ніколи в житті
не повірила б, що буду годину добиратись до роботи :). Працюю в
Чикаго в крутому офісі на крутого клієнта. Літаю час від часу в Коламбус до вже
згаданого клієнта – то як відпустка, а не робота :) ходимо в ресторани (в
готелях не дуже наготуєшся), в кіно, на екскурсії...
Але ж вам певно цікаво як то я все
поменеджала пра?! Одним словом якщо чогось дуже хотіти (а чим більше я взнавала
про ту роботу тим більше її хотіла) можна придумати і організувати все на
світі! Першим ділом я для себе зрозуміла і прийняла наступне – Емілі достатньо
доросла щоб залишитись з татом, Девіда я не хочу відлучати від грудей і не хочу
залишати з незнайомою мені людиною-нянею. От і почали ми з чоловіком вигадувати
і продумувати різні варіанти ситуації. Розповідати про всі варіанти я не буду,
хоч було їх в нас не мало (як виявилось не буває безвихідних ситуацій, хоч моя
мені на початках такою і здавалась :)), а розкажу лиш про той фінальний обраний
і найкращий. Отож план, реалізація якого триває досі, такий: до Девіда прилітає
бабуся на 4 тижні (дякуємо Роминій мамі за те що так швидко все владнала з
роботою і особистими планами), Емілі йде на повний день в садок, я виходжу на
роботу, через 4 тижні з Девідом залишається моя подруга, а в лютому на півтора
місяці прилітає вже моя мама. З квітня Девід йде в садок. Спитаєте чому я не
віддала в садок відразу і навіщо то треба було отакі замути вигадувати? Просто
я хочу в конкретний садок – той в котрий ходить Емілі, а там місце буде лише з
квітня. Та і мені спокійніше все таки що така малеча буде вдома доглянута,
нагодована і вигуляна. Та і в сезон грипу не дуже хочеться віддавати дитину до інших сопливих дітей, бо що ж то буде за робота, якщо я кожен другий тиждень вдома з ним сидітиму?! І бабусь зайвий раз запросили – це ж завжди приємно :).
Правда трохи нюансів з нашим планом, бо Віка приходить до нас з своєю донечкою
маленькою і Девід дуже ревнує. Прикиньте?! Не Меланка ревнує, бо мама іншою
дитиною займається, а мій малий, бо видно відчуває, що Віка до нього прийшла і
не хоче ділитись тою увагою ні з ким. Так що часом Віці не просто з тими
дітлахами, але вона тримається :). Ще момент з садком – в нас там трохи якісь
зміни з менеджментом і вже немає тих з ким я про квітень
домовлялась, одним словом все не зрозуміло зараз...
Але роботу в Чикаго ще було реально
спланувати, а от що робити з відрядженнями?! Було б просто якби я готова була
відлучати Девіда від грудей, бо малий вже на той момент їв добре дорослу їжу. Я
вже й не пригадую що ми там планували і що думали, тому розкажу що в результаті
вийшло. В перший тиждень відрядження я потягла малого і бабцю з собою в
Коламбус. Ми собі жили в готелі близенько від офісу і я навіть в обід
приїжджала годувати Девіда. Наступний тиждень я вже полетіла сама, вирішила що
тато і бабця протримаються 2 нічки. Так і сталось! Вони супер гарно
протримались, а для мене та поїздка була справжньою відпусткою! :) Далі я знов
взяла Девіда з бабцею у відрядження. А на четвертий тиждень прихворіла Емілі і
я працювала з дому. Отак і пережили ті обов’язкові 4 тижні. Зате скільки всього навчилась я!
Вперше сама летіла, брала машину на прокат, драйвала в чужому місті, поселялась
в готель, працювала! (мій перший робочий день був саме в Коламбусі :)). Крутий
досвід чесно! Тепер чуюся в силі їхати куди завгодно і драйвати де завгодно!
Такий досвід цікавий в мене ще колись був, коли довелось теж по роботі самій на
Манілу летіти з трьома пересадками через арабські країни :) Було круто!
Отаким було закінчення 2016 року... От
чому я цілком закинула всі свої бложні проектики... От чому так давно нічого
тут не писала і навіть не знаю коли наступного разу писатиму... Я ще лише вчусь
давати раду з роботою, дітьми, чоловіком, готуванням і прибиранням... До чогось
вже адаптувалась, а щось так і залишається непоменеджаним. Скоро мама до нас в
гості прилетить, весна прийде, відпустку візьмемо... А наразі тішуся щоденними поїздкам в поїзді з чоловіком, і роботою в офісі :)
Пригадую, що я ще вам обіцяла розказати про свої 12 тижнів на проекті WowBody :) та, я барала участь в такому! Це мега крутий проект і я капець яка хеппі була в ньому приймати участь. Але така розповідь вимагає окремого простору для опису, тому спробую якось в іншому пості про все написати. А тут лише скажу, що після народження Девіда (а це було без шести днів рік тому :)) я схудла на 22 кг, навчилась стояти в планці не менше 2-х хвилин і легко ношу S-ку, а часом і XS-ку :) Задоволена собою, своїми досягненнями і зовнішнім виглядом!
Я так багато хочу розказати, але якщо ще хоч абзац напишу, то ви певно втомитесь читати, тому далі будуть окремі пости - про красуню Емілі і її три рочки, про Девіда, його преші кроки і перший День Народження, про початок 2017 і наші плани... Сподіваюсь, що тепер не пропадатиму аж так на довго :)
я вже чесно кажучи почала хвилюватись : ) аж відлягло тепер : )
ReplyDeleteвітаю з усіма звершеннями! ти прям як справжня американка, чесно!
наші дівчата на таке рідко наважуються : )
дітлахи чудові, так підросли! ти виглядаєш шикарно!!!
чекаю з нетерпінням продовження!
дякую за всі гарні слова, хоч і трохи з запізненням )
DeleteОтличный год, Оля! Так держать, молодцы :)
ReplyDeleteдякую )
DeleteВітaю з роботою! А годинa в поїзді - то все тaки знaчно приємніше і стресу знaчно менше, ніж годинa в мaшині, і можнa книжку почитaти в дорозі.
ReplyDeleteцілком згідна, просто ніколи б не подумала, що так довго можна на роботу їхати )
Deleteа я вже хвилюватися почала де то ти пропала так надовго:) гарно виглядаєте всі! чекаю на розповідь про худнення і ще що там було, йду ще раз перечитаю допис бо щось ціла купа емоцій:)))
ReplyDeleteдякуємо )
Deleteот чекаю наступних постів - а Оля так заглибилася в своє реалне життя, що їй не до нас - віртуальних друзів... :) сподіваюся в тебе все просто чудово і часу на блог ну зовсім нема
ReplyDeleteгеть не даю раду з усім... та і знаєш як воно - як перестаєш писати щодня, то потім важко знов сісти за ту писанину... :) спробую менше пропадати тепер
Delete