Проект "12 Місяців". Січень. Чекаємо Поповнення

Десь вже на початку 2016 я почала відчувати, що мені дуже бракує мого 2015 у Фотографіях і щотижневих звітах. Уявляєте як воно - звикнути щодня робити якесь цікаве фото, щотижня розповідати про наші пригоди, потім ще кілька днів на коментарі відповідати і на детальні запитання по скайпу, а тут раз і закінчився рік, а з ним і проект. А фото я ж далі мало не щодня роблю :) і що ж тою купою цікавих пригод і фоток робити? Треба ж ділитись! ) От і надумалось мені завести ще одного проекта, тільки тепер розповідати буду вам про те як минають наші місяці і обирати справді найцікавіші події з нашого життя. Отож Проект "12 Місяців". Січень. Поїхали!

Так-так, ви вже усі в курсі, що саме в січні в нас народилось чудо на ім'я Девід, на яке ми дуже-дуже чекали. Але до цього було теж не мало цікавого ) Ну до прикладу цьогорічна Різдвяна вечеря була мені якоюсь особливою і домашньою. Зібрались ми з найближчими друзями, наготували всякого різного, а потім то все смакували. Я навіть пісні пампухи зробила! Вийшли дуже схожі до тих, які під універами продають ))) ну, знаєте, такі збиті, а не пухнасті, але ми стоптали і було досить смачно )

З цікавого і нестандартного було вибирання смаку року ) Кожен собі тягнув свого пакунка і читав про свій смак року, а далі і гамав його :) Навіть для дітей були пакунки і, думаю, що смакошики всередині вони точно оцінили ).

А ще в новорічну ніч ми бавились отаке - кожен писав свої мрії і очікування від наступаючого року, потім ми то все зав'язували, пакували і закривали в отакій коробочці аж до наступного нового року :) Ото цікаво буде прочитати про що ми мріяли і що з того всього збулося )

Давно хотіла зробити гранолу і от нарешті знайшла час щоб почитати її різні рецепти. Будете сміятись - рецепти я то прочитала, але ще до сьогодні граноли так і не зробила :) Зате знайшла хороший сайт рецептів, про який планувала написати якось окремо. І перший рецепт з сайту - це рулет з кремом і фруктами-ягодами. Мені рулети ніколи не вдавались, тому я вирішила, що якщо рецепт хороший і мені все вийде, то буду і далі з того сайту готувати ). Рулет за місяць робила певно тричі, якщо не більше ) Смакота!

А от як ми час з Емілі проводили в січні:

 - вибирали мені шапку ) і так і не вибрали ))

 - багато малювали фарбами і не тільки...

 - "давай робити ейбісі" - як колись казала Емілі :) (це вона так просить сісти за комп пописати буквочки)

 - ходили до нашої улюбленої залізниці Томаса і Друзів, кусочок якої маємо вже вдома

 - складали і бавились ще одним подарунком з дня народження (домик - бомба! дякуємо Лізі і Толіку!)

 - ловили рибку :) (то була традиційна забава з татком по вечорах, аж допоки ми тих риб назад в магазин не повернули, бо виявилось, що вони трішки поломані :))

 - робили паперово-тканинне морозиво (іграшки від Hape це щось! дякуємо Вірі!)

 - і навіть ремонтували черевики (виставка-казка в наші бібліотеці! обожнюю американські бібліотеки, а особливу нашу в Arlington Heights!)

 - ходили на розвиваючі заняття з зарядками, танцями, іграми, пазлами і багато чого іншого

 - допомагали таткові працювати (по п'ятницях наш татко з дому має можливість працювати)

 - бавились з подружкою

 - ходили на гірки і всілякі атракціони

 - а ще ми багато гуляли і навіть трошки топтали снігу і катались на ковзанках (зима не надто сніжна видалась цього року)

Ось як то воно класно збирати всі події місяця докупки! Бо до сьогодні я і не знала, що ми так гарно з доцею час проводили )

А ще ми з нетерпінням чекали Роминих батьків. Чоловік мало не щодня нагадував мені, що вони прилітають 22-го і до того часу малий Девід має ще посидіти в животику :) що він чемно і виконав! Але зараз лише одне фото, а більш детальна розповідь батьківського перебування буде присвячена Лютому.

Ну а далі про найважливіше :)

Це ми вже в госпіталі (мене навіть в халат встигли переодягнути)... чекаємо на малюка... ранній ранок... Це фото - доказ мега спокійного відношення до другої вагітності :). Справа в тім, що тільки тоді ми з чоловіком згадали, що жодного разу за всю вагітність разом з пузом так і не сфоткались - от і вирішили надолужити ))))

А отаке чудо з фіолетовими ногами полежало трошки на мені, а далі пішло важитись і мірятись. І при цьому воно так верещало, що лікар сказав: "це не Давид, це справжній Голіаф" )).  А як тільки малого взяв на руки, то відразу вгадав його вагу :) Сказав "б'юсь об заклад, що малий має Чотири Двісті" ) Взагалі роди то якась дуже позитивна штука в гамериці - ти народжуєш, а лікар з медсестрами про своїх собак одне одному розказують )))

А це наш тато з новоспеченим синочком в кімнаті, в яку нас переселили після родів. Там на фоні диван, на якому татко провів дві наступні ночі ). 

А отак ми малюка додому привезли ) це був перший день "тестування пустунчика" і я ще вам розповідала, що Девід його аксептнув. Так от - тепер це теж байка, бо більше він його так і не брав, хоч чесно признаюсь були дні, коли я знов пробувала давати, ну щоб хоч якось то дитя заспокоїти і приспати.

А наприкінець хіба розкажу як мене доця з госпіталя зустрічала ). Я вам просто передати словами не можу як сильно оті два дні в госпіталі я скучала за Емілі... Я постійно думала як там вона без мене... це вперше що я так на довго її залишила. А коли додому приїхали, Емілі спала, і я просто сиділа біля її ліжечка. Коли вона прокинулась і мене побачила, то так міцно обіймала як ніколи. Це було так зворушливо, що я досі забути не можу: вона вилізла мені на руки з словами "мама прийшла" і так міцно-міцно обійняла, а потім відпустила мене і довго вдивлялась в обличчя, ніби не вірила що то справді я ) а далі знову обіймала ще і ще. А я сиділа на підлозі і плакала... Зате потім Емілі згадала, що їй два дні розповідали, що мама додому не сма приїде, а з братиком :) і зі словами "мама ходи разом дивитись на братика" ми пішли до маленького Девіда :)

Отакий вийшов позитивний Січень! Багато гарного настрою, а ще приємних і не дуже звично-буденних подій у нашому житті! :)

Тиждень в Слінгу і Життя Налагоджується!

Пам'ятаєте я вам розповідала про те, що Дейв самостійний хлопець? Саменький засинає, по 2-4 години спить в люльці, плаче тільки по ділу і таке інше... Так от - то було давно і не правда ) А якщо бути точним, то лише перші 3 тижні. А далі все шкереберть, чи то правильніше сказати - точно так як було з Емілі :) Тепер ми плачемо частенько, особливо якщо не на руках, а спимо тільки на руках (варіант - поряд з кимось, навіть дуже-дуже близько так щоб чюство локтя було - не працює). Ну ви зрозуміли, що нам всім тут дуже не сумно живеться ).

І тут в моєму житті з'явився ВІН! СЛІНГ! Дякую Ірі за те що позичила, а то якісь вони тут всі дорогі )

Насправді, Девід в слінгу вже, певно, тижні три, просто постик залежався в недописаних. Люди! Та це так круто, що я вам передати словами не можу :) Та в мене обидві руки вільні десь 3-6 годин в день (малий ще малий і довго може спанькати). Та я можу все на світі переробити! :) Хоча ні, не все, є кілька речей, які ну ніяк не вдається. Наприклад, як от сходити в душ :) ну воно ніби і логічно, але мені геть не підходить, бо люблю душ зранку, а доводиться тепер переносити цю справу на вечір. Є ще кілька рече, які робити важко, але реально, як от помити посуд, позбирати іграшки з підлоги, повитирати пилюку... Підсумую - важко робити ті речі, котрі вимагають двох рук одночасно (як от посуд мити) або ті, до котрих треба ну дуже вже низько нагинатись, особливо якщо це 150 дрібних іграшок розкиданих по підлозі старшою. Не пройшло і тижня як я навчилась того N-метрового шарфа зав'язувати без нервів :) і досить швидко щоб Девід, якого на 5 секунд поклали горизонтально, не встиг розплакатись :)

Окремий абзац для бабусь - ні, я не цілими днями отак його ношу; так, я кладу малюка час від час щоб звикав спати горизонтально (хоч, якщо чесно, то спрацьовує таке рідко); ні, його спина після слінгу кривою не буде; так, йому там зручно (було б незручно, не спав би по 2 години); і ні, мене спина не болить (почитайте в неті про слінг) :) Відповіла в сотий раз на усі запитання? :)

Тепер лише дочекатись тепла, щоб можна було годинами гуляти з обома, зараз це ну дуже вже складно, бо не в слінгу Девід спить аж раптом пів години, а за той час ми ледво до дитячого майданчика встигаємо з Емілі дійти (оскільки по дорозі зупиняємось біля кожної припаркованої машини і я чую таке "отакий ейч в квадратику це хонда" або "це тойота як в Каті а в Емілі є міцубісі" :)). Одним словом, гуляння з обома - це те з чим я собі поки дати раду ну ніяк не можу. Мамусі з досвідом, може підкажете якісь тріки? :)

Сімейство Виговських: Місяць Перший з Девідом

Усім привітик :) Готові слухати про мої мамські будні, різницю між хлопчиком і дівчинкою, а ще про наш перший місяць вчотирьох? :) Тоді читайте далі!

Якщо коротко про мої перші враження "як то бути мамою двох діток", то скажу так - з другою дитиною простіше, а з двома важче :) 

Я особисто ніколи не розуміла мам, котрі казали, що все дуже забувається і якщо ти навіть маєш вже досвід догляду за однією дитиною, то з другою буде геть по-іншому. Я собі завжди думала - і як то можна отак за рік чи два забути як міняти підгузника чи купати чи брати на ручки таке маля... А виявляється забути це все запросто :). І розумієш це тільки тоді, коли тобі то чудо дають вперше на ручки. І ти справді не знаєш як його добре взяти і як поміняти того підгузника (і, повірте, це зовсім не тому, що в нас хлопчик і якоби з дівчинкою по-іншому), почистити вушка чи обстригти ті манюпуські нігтики. Всі ці навики дуже швидко забуваються, але в чому ж тоді різниця? Чому з другою дитинкою простіше? Справа в тому, що ці всі навики приходять значно швидше, ніж з першим малюком, а мама поводиться набагато впевненіше. Принаймні якось так у мене - менше паніки (точніше її зовсім немає, хоч і з Емілі я старалась не панікувати), більше тверезого мислення, цілком спокійна реакція на "не такі" каки, якесь почервоніння чи сухість шкіри, а особливо на плач. Пригадую, як мені важко давався той плач Емілі, особливо в машині, коли не можна взяти малюка на руки і заспокоїти. А зараз якось зовсім спокійно - плаче, то плаче, скоро заспокоїться :) і О Диво - Девід справді трошки поплаче і засинає (це я також про машину, бо вдома ніхто не залишає малого плакати - ми не прихильники таких методів виховання :)).

А ще я тепер геть не розумію мам, котрі кажуть що з однією дитинкою важко (Катруся, ти на 100% була права, кажучи таке :))). Тепер як хтось мені таке казатиме, то я радитиму завести другу дитину :)

Мамські заморочки і "відпускання ситуації"

З другою дитиною "відпускаєш ситуацію" і якось навіть розслабляєшся. Може є вперше-мами, котрі відразу так вміли, але це точно не про мене. Думаю, ця частина розповіді має сподобатись Ірі Кварцяній, яка, як мені видається, і була такою супер-мамою ще зі Златкою і вміла легко "відпускати ситуацію" :))) я права? З Емілі я довго переймалась купою речей - чому дитина спить лише на руках, чому хоче їсти щопівгодини, чому не любить вітру чи сонця і як то я маю з нею гуляти... таких "чому" було мільйон і я постійно намагалась чогось ту бідну дитину навчити :) гуляти у візку, замість того щоб спробувати слінг, їсти хоча б щодвігодини і не частіше (а пізніше після пів рочку - з'їдати прикорму як книжка пише - по 200 грам), спати в ліжечку, замість рук, не кутати аби раптом не перегріти, хоч малюку так хочеться того тепла.... Аааа!!! Як згадаю як то психологічно важко було з тими моїми заморочками ). Вдруге геть по-іншому - Девід хоче їсти - будь ласка, хоче спати на руках - то нехай спить, хоче гуляти - йдемо, не хоче - не йдемо ) холодно - сидимо вдома, не хочу я гуляти - сидимо вдома. І, О Диво, нічо страшного не відбувається якщо день не погуляти :) Не встигаємо покупати - не купаємо - і прикиньте, дитина все одно на наступний день вміє пірнати, навіть якщо разок пропустила :).

А ось кілька кумедних відмінностей між хлопчиком і дівчинкою :)

- малий Дейв геть не мультизадачний :) правду кажуть, що хлопці зовсім не вміють кілька справ робити одночасно, вони радше зроблять щось одне, але досконало. А от дівчата навпаки - можуть купу справ робити відразу, хоч не факт що добре ). Десь так воно мені і з малечку проглядається - Емілі все вміла робити відразу - гамати, ручками мене хапати, при цьому ще й собі щось наспівувати, какати і спати :) Девід хлопець серйозний, тому і до кожної справи підходить серйозно - їсти значить їсти, і при цьому нічо більше не виробляти - не крутитись, не мугикати і тим більше не ходити в туалет, чи то правильніше сказати в підгузник ). Ну а якщо вже так склалось, що треба сходити, то як при цьому можна ще й їсти??? :)

- а от до пісянь фонтаном я і досі звикнути не можу )) мами хлопчиків мене добре зрозуміють )) з дівчатами в тому плані знаааачно простіше, зате з хлопцями веселіше (вчора Девід запісяв моє піаніно :))!

Про братика і сестричку

Емілі дуже гарно відноситься до Девіда, приймає участь у всіх щоденних процедурах - спостерігає за зміною підгузка, накриває малюку ніжки, коли вкладаємо його спати, гладить по голівці, коли я годую і завжди тримає своє кріселко напоготові, коли час йти в ванну купати братика. Було навіть кілька разів так, що я не чула як Дейв прокинувся і плакав, а Емілі тут як тут, щоб мені про це сказати. Така вона уважна і терпелива. Як малий плаче, то бере мене за руку і каже "йдемо годувати Девіда щоб не плакав" ). Отак було перші 2 тижні :)) а далі ситуація трохи змінилась. По-перше від нас поїхали Ромині батьки і допомога закінчилась, як і мало не щохвилинна увага до Емілі. Доця швидко відчула як це, коли ніхто не звертає на неї уваги (якщо зайнятий братиком), а тим більше не має часу щоб з нею повноцінно і довго бавитись. Тому почались капризи і всілякі привертання до себе уваги - наприклад, Емілі як бачить, що я йду до візочка щоб взяти малого на руки, то каже "мама, я хочу їсти" або "мама, я хочу какати" :) бо знає що на ці дві речі я реагую відразу без зволікань - хитрющі ті діти, і хто їх такому вчить?! Жодної агресії чи неприязні до малого зі сторони Емілі я не бачу (дуже сподіваюсь, що воно так і надалі буде), але от на мене почала ображатись... ось я до минулого тижня навіть не знала, що в 2 роки діти вміють ображатись :) А виглядало це так: Емілі надулась, не розмовляла зі мною, не відповідала на запитання і дуже ображеним поглядом дивилась, і при цьому вона не плакала, просто дивилась мен в очі ). Ми швидко то діло владнали, але чує моє серце, що це далеко не востаннє.

Тому часом наші будні виглядають десь так:

А часом ідилія настає :)

І навіть отак буває - ВІДЕО

Думаю, що Емілі далеко не просто миритися з новим станом речей і нам з Ромою ще треба добряче повчитись як одночасно давати раду з обома. Тепер доця не отримує стільки уваги як раніше, їй доводиться чекати поки нагодують братика чи вкладуть його спати, доводиться бути обережною щоб його десь не зачепити. І часом отакі настанови і відсутність уваги зі сторони батьків її добряче дратує. Бувало і таке, що вона мене обіймала і зовсім не хотіла відпускати до Девіда...

А ще мені доця почала здаватись дуже великою, відколи з'явився Девід ) так-так, я таки мала на увазі "великою" не "дорослою" :) якась вона така довга і важка відразу стала )) і носити або колихати на руках тепер мега важко. А от про "дорослість" все якраз навпаки - Емілі почала бавитись в маленьку бейбічку (як вона сама каже): проситись на ручки поколисатись, часом смокче пальчика і каже що маленька, залазити до візочка і проситись "покатати як братика"... Зате коли їй кажеш що вона ще маленька, то у відповідь отримуєш обурену моську і категоричне заперечення "мама, нііііі, я велика дічинка Емілі" :)

Хвороби і садок

Перший місяць з малюком видався для нас всіх непростим ще й тому, що ми похворіли :(. Емілі принесла чергову бацилку з садку. Захворів навіть Девід, а йому всього 2 тижні на той момент було... І коли отака малеча в тебе на руках кашляє, а лікар розводить руками і каже їхати в клініку, бо то дуже зле коли дитинка до 3-х місяців хвора, то сльози на очі навертаються і не знаєш що думати... Слава Богу ми вже викарабкались з того всього і обидвоє малюків здоровенькі! В клініку ми, звісно, їздили, але нас оглянули і не поклали, бо загалом стан дитини хороший (добре їсть, спокійно спить, а головне - не має підвищеної температури), тому викарабкувались ми вдома, а таким малюкам ліків жодних не дають, кажуть, що молочко мами - це найкращі ліки від кашлю, ну правда потім прописали ще інгаляцію, то ми кілька днів робили. Але Емілі ми таки вирішили з садка забрати, принаймні поки... а може і аж до літа... Так що мені вдома з двома, як би то краще висловитись... "не сумно" :)

Який він - Девід?

Всі хто знають мене давним-давно першим ділом вирішили запитати чи я часом не назвала сина в честь кумира дитинства, з десяток плакатів якого висіли в мене над письмовим столом, навіть коли я вже в універ ходила :). Здогадались про кого я? Про Девіда Духовни, того що з Х-Файлів. Чесно, ми коли ім'я вибирали, то я навіть не згадала про Малдера ). Може воно десь з підсвідомості з'явилось ). А моя сестричка взагалі видала, каже мені: "дивно що Емілі не Джиліан" :)

Милуємось ми з Емілі малюком, який солодко спаняє поряд, і питаю я доцю: "а Девід він який?". Думаю, що вона зараз скаже щось на кшталт "маленький-маленький", натомість чую: "чевоний і багато пакає" :)))

А взагалі Девід дуже файний малючок :) Насолоджуємось вдруге батьківством. Якось цього разу зовсім по-іншому все сприймається. Нещодвно зловила себе на думці, що я не чекаю поки малюк вперше свідомо посміхнеться, візьме до рук іграшку, поповзе, сяде, піде... тобто, звісно, я чекаю цих всіх приємностей, але не хочу щоб вони настали вже і негайно як було з Емілі маленькою. Мені просто хочеться насолоджуватись теперішнім моментом і Девідом саме в цю хвилинку, таким яким він є зараз. А зараз він дуже прикольний хлопчик: часом капризний, а часом дуже спокійний, вже цікавий до всього що відбувається навкруги, і навіть вміє казати "ааай" якщо щось не подобається :) ще не вміє свідомо посміхатись, але неймовірно гарно посміхається увісні. Так-так, в нього це вміння з найперших днів життя - як тільки закриває оченятка на сон, відразу гарно прегарно посміхається то одним кутиком губ, то обома. Я і досі не можу намилуватись тією посмішкою, а наша бабця Валя каже, що це ангелики так діток увісні веселять :)

Нехай і ваших діток отак гарно веселять ангелики :) Вітаю усіх з весною і нехай у ваших серцях буде тепло і радісно!

А ось для вас вітаннячка від Девіда-купідончика :)

The Happiness Project. Gretchen Rubin

Відразу скажу, що чудове рев'ю на цю книжку є в Юлі :) читати тут! Власне звідти я про неї і дізналась і навіть відразу замовила собі таку, бо дуже вже заімпонувала назва ). Книга кльова - надихає на створення власного Проекту Щастя, на нові планування, примушує тебе якось зорганізуватись і навіть трохи змінити ставлення до життя. 

В книзі авторка описує свій Проект Щастя. Суть, власне, в тому, що вона і так щаслива і не хотіла б міняти кардинально себе і своє життя, але при цьому хотіла б спробувати бути ще щасливішою, внести в своє життя якісь нові корективи і зміни, але повторюсь - не міняти його при цьому. Авторка ставить собі якусь певну ціль на кожен місяць (наприклад глобальна ціль на місяць - стати більш енергійною, а практична реалізація - лягати раніше спати, раніше прокидатись, займатись спортом і т.д.) і пробує її досягати, а потім аналізує чи зробило це її щасливішою бодай трішки. На основі Проекту Щастя Гретхен можна не тільки скласти свій власний план, а і багато чого взяти з її ідей, якщо вони вам, звісно, до вподоби. Мені багато що дуже сподобалось і знаючи, що в новому 2016 мені навряд чи вдастся отак спланувати і реалізувати свій власний проект, то я ще наприкінці 2015 взялась втілювати в життя всілякі поради з книжки і дуже цьому рада. А ось, кілька речей, які мені зараз пригадуються з книги і які таки зробили мене трішки щасливішою :):

"one minute task". Це просто геніальна штука! Ідея в тому, що будь-що, що можна встигнути зробити за одну хвилину, треба робити вже. Є тарілки в умивальнику - якщо їх можна помити до хвилини часу, то зроби це негайно! Розкидані іграшки на підлозі - аналогічно, якщо це лише хвилинка, то прибирай вже! І так з усім! Мені отой "one minute task" так засів в голові, що не пройшло ще і дня, щоб я про нього не згадала (а почала читати книгу я добрих кілька місяців тому). І уявіть, що я помітила - з таким підходом в хаті буде чистота, а купа дрібних речей до яких ніколи не доходять руки, будуть нарешті зроблені! Є маленький мінус такого підходу - буває так, що вдома ну дуже багато отаких хвилинних завдань і тоді все вкупі воно займає добряче часу. Ну але результат від цього не міняється - завдання зроблені :)

"overbuyer and underbuyer". Авторка аналізує ким вона є - overbuyer-ом and underbuyer-ом і чи можна це якось змінити. По її підрахунках вона виявилась underbuyer-ом (тобто людиною, котра ніколи не купить зайвого - наприклад серветок в коробці, бо ж замість них можна завжди використати туалетний папір) і зрозуміла, що частенько це робить її нещасливою, оскільки вона собі багато в яких зручних в побуті речах відмовляє. Я для себе зрозуміла, що є overbuyer-ом і якщо щось хочу купити і думаю що воно мені потрібне, то не відмовлю собі у приємності (в нас вдома купа kleenex серветок, бо це зручно :)). Але як би воно дивно не звучало це теж мене частенько робить "не щасливою". От куплю я щось навіть за якусь символічну суму, а потім думаю, що можна було б і без нього обійтись і зекономити гроші на щось більш потрібне. А далі ходжу і мучусь чи то його повернути чи то вже залишити і просто не купувати наступного разу. А зараз якось частіше задумуюсь чи воно мені таки дійсно треба ще до покупки і навіть менше себе потім картаю, бо твердо вирішую що прийняла рішення таки це щось купити.

"don't expect price or appreciation". Це саме для мене! Я вже десь в коментарях зізнавалась, що на підсвідомому рівні завжди очікую, що мене похвалять, навіть за якісь звичні і буденні речі, які і так входять до моїх обов'язків. А отак собі прочитала і якось переосмислила своє ставлення до похвали :).

Мені ще багато цікавих і потрібних фразочок пригадується, але геть немає часу, щоб про них розповідати ) самі розумієте - нас тепер 4-ро :). Направду, в книзі ще стільки всякої всядчини - порад, ідей, цікавих думок від авторки і її блого-читачів, кльових надихаючих фразочок і багато-багато іншого! Там  можна знайти ще ого скільки прикольних і цікавих порад про прибирання вдома загалом і "про чисту поличку", про час проведений з дітьми, про імпрування стосунків з чоловіком, про one-sentance journal і медитацію і йогу і про те як бути собою, замість того щоб старатись стати кимось іншим і робити те, що люблять робити інші...

А ще отак наприкінець пригадалась мені гарна порада, яка звучала в книзі десь отак - "Насолоджуйся теперішнім моментом, дні летять довго, а роки швидко" ;)

Вагітність #1 vs Вагітність #2

Розкажу вам трішки про свої вагітності - мої настрої, переживання і таке всяке різне. А були вони обидві дуже схожі і разом з тим дуже різні :) Спочатку про відмінності. От як все було:

Вагітність #1: Хвилюєшся мало не щодня чи все добре

Вагітність #2: З важкістю пригадуєш на якому ти терміні :)

Десь так воно і було - без перебільшення. Пригадую, коли ходила вагітною з Емілі, то щодня переживала і думала чи все гаразд, з нетерпінням чекала і рахувала дні до наступного візиту до лікаря, а коли вже малюк почав рухатись в животику, то переживати ще більше (парадокс отакий), якщо раптом не було 6 рухів щогодини - як книжка пише :). З малюком #2 все геть по-іншому - мало того що я не завжди пригадувала на якому я тижні вагітності і коли в мене наступний візит до лікаря, так я ще й часом взагалі забувала що вагітна, коли можна було собі щось випити на святкуванні чи треба було носити щось важке :) Хоч вийнятком таки був перший триместр, коли хоч не хоч, але трошки таки хвилюєшся чи все ок...

Вагітність #1: В курсі всіх аналізів і протікання вагітності

Вагітність #2: Дивуєшся кожного разу, коли лікар каже якісь мудрі слова на прийомі

Протягом першої вагітності я читала все! І те як протікає вагітність і що відбувається з дитинкою і мамою на кожному тижні. Про те які аналізи мене чекають, що перевірятимуть і навіщо вони здались. Я ходила до лікаря з величезним блокнотом і купою запитань, які ретельно готувались і переглядались мало не щодня :). Лікар з мене сміявся і казав, що йому дуже подобається мій блокнот і моя підготовка до візиту ))). Натомість під час всієї другої вагітності я, мабуть, за усі 9 місяців задала десь 5 запитань і то доволі банальних, в стилі - а чи правда, що другі роди відбуваються швидше і раніше терміну :). А ще я пригадую, що уявлення не мала що і на якому терміні будуть перевіряти, які аналізи треба здавати і кожного разу дивувалась, коли мені дзвонила медсестра і казала, що такий-то аналіз в межах норми і все ок. Позабувала купа розумних словечок, які так ретельно перекладала і вчилась вимовляти під час першої вагітності, тому часто, коли лікар щось розумне розповідав, я кивала і робила вигляд, що розумію про що він :)

Вагітність #1: Наївно сподіваєшся влізти у свої існуючі футболки

Вагітність #2: Накупила купу зручного мамського одягу для пузіка

Тут якраз вийшло все навпаки, бо, як правило, вперше-мамусі хочуть гарно виглядати під час вагітності, а не бути колобками-пінгвіньками чи то вдома чи на роботі чи просто на вулиці :). Воно ніби природньо, але чомусь в мене виявилось все геть навпаки - я свято вірила, що навіть на 9-му місяці поміщусь у свої довгі домашні футболки, що осінь буде теплою і мені не треба буде жодної куртки - зможу ходити і в своїй, тільки не запинатиму її і т.д. В результаті отримала таке - розтягнула всі свої светри-футболки-кофти, більшість з яких довелось віддати після пологів (і, до речі, пуза вони так і не закривали), а на вулицю останні кілька тижнів виходила гуляти в чоловіковій зимовій куртці :). Натомість зараз мені щось дуже захотілось гарно виглядати, комфортно почуватись і зручно одягатись. Тому я взяла трохи грошей і за один день накупила собі багато зручного, довгого, мамського, а головне теплого одягу! А ще дуже-дуже хочу подякувати своїм рідненьким мамі і сестричці за крутезну і мега зручну зимову мамську курточку з місцинкою під пузо, а також за новорічне гарнюще платтячко! Тут такого нарядного точно не знайти!

Вагітність #1: Дві великі сумки в роддом спаковані завчасно ще наприкінці 2-го триместру

Вагітність #2: За тиждень до родів згадуєш, що було б добре спакувати хоча б речі для дитинки :)

Незважаючи на те, що в американських роддомах є все (принаймні в моєму було справді все необхідне) і незважаючи на прохання лікарів не брати нічого зайвого з собою і не пакувати великих чемоданів, я чомусь їм не повірила і вирішила все мати своє :) Як результат, під час перебування в лікарні вперше, сумок я майже не відкривала і отак гарно спакованими привезла після родів додому. В клініці було, і правда, все необхідне для мене і для дитинки - одяг, засоби гігієни, пеленки, серветки, підгузники і навіть шкарпетки, якби мені раптом стало холодно. Можна було навіть щітки зубної не брати, бо там давали одноразову ). Одним словом майже все, що я напакувала перший раз, було мені зайвим, окрім хіба одягу для малечі в якому я її забирала додому. Тому вдруге я взагалі геть забула за сумку і за тиждень до дати пологів спакувала маленьку "ручну клажу" за 10 хвилин :)

Вагітність #1: Хочеш все новеньке для дитинки

Вагітність #2: Приймаєш все що віддають і навіть не йдеш до магазину за покупками

Так якось воно є - дуже хочеться щоб твій перший малюк мав все нове, ідеальне, чистеньке, гарненьке, а головне "не юзане" :). Одяг має бути вибраний лише мамою, візочок обов'язково новенький з магазину, а ліжечко ідеальне-дерев'яне-екологічне і складене самостійно майбутнім татком :) Результат - купа потрачених грошей на речі, які малюк носить раптом кілька тижнів і на всілякі аксесуари, які часто не потрібні, або просто не "зааксептані" дитинкою (наприклад, як ліжечко - предмет мебелі в нашій хаті, аж поки доці не виповнилось півтора рочки :)). Зате під час другої вагітності все навпаки - приймаєш все що тобі віддають - від речей до візочків, люльок, подушок для годування і, звичайно, іграшок. В нас ще так співпало, що коли мала Емілі народитись, то не було в кого позичити чи взяти усіляких потрібних речей, але думаю, що навіть якби така опція була, то ми б нею не скористались, бо як то дитинка буде спати в чиїйсь піжамці чи бавитись іграшкою, яку до цього вже хтось жував :). Правду кажуть, що батьки робляться розумнішими з появою другої дитини!

А якщо серйозно, то обидві мої вагітності були доволі легкими, як мені воно зараз видається. Звісно кожного разу були якісь свої незручності, але загалом все було добре.

1-ший триместр вдруге був легшим - майже відсутній токсикоз, жодної печії, більше сил, зате постійна сонливість. Пригадую, я лягала спати ще до 9-ї вечора і чоловіку самому доводилось купати і вкладати Емілі :).

2-гий триместр був доволі типовий для обох вагітностей - ще не важко ходити, гуляти, а жовотик ще не дуже заважає у буденних справах. Літо, басейн, багато свіжого повітря - мабуть це все сприяло позитивному настрою і легкості, які я відчувала.

3-тій триместр зате видася якимось фізично важким для мене під час другої вагітності. Мабуть воно природньо, бо не виходить приділяти час тільки собі коханій, адже є доросла малявка, яка з кожним днем вимагає все більше і більше уваги до себе. І ніхто не відміняв гулянь, ігор, повзань і бігань за дитиною, не зважаючи навіть на те, що вона пів дня проводить в садку. Хоч з нашими осінніми хворобами важко сказати де ж все таки Емілі проводила більше часу - вдома чи в садку... Пригадую, що з Емілі в животику ми ого скільки гуляли і які кілометражі намотували, дряпались на різні гірки і мало не щотижня кудись собі їздили відпочивати. А тут якось встати з ліжка зранку було важко і піти чайок собі зварити :) Але з іншого боку в мене було багато особистих планів до кінця 2015 року і всіляких занять, і навіть коли малюк був в садку, я не могла дозволити собі полежати, відпочити, бо весь час хотілось щось робити і було відчуття, що воно все не встигнеться. З першою вагітністю я себе таки більше балувала :).

Сумно лише те, що вперше воно все якесь таке особливе і неповторне... ти кожного дня тішишся своєму животику і одній лише думці про те що вагітна... помічаєш кожен рух малюка і посміхаєшся у відповідь... вдруге такого відчуття у мене не було... здається ніби все вже зрозуміло і навіть трохи звично. Звісно, ми дуже щасливі і дитинка дуже бажана, але от такої неймовірної ейфорії я вже не відчувала. А часом навіть забувала що вагітна, чи правильніше сказати бували дні, коли я про це і не згадувала. Це траплялось з різних причин, але основною з них таки був брак часу - коли кругом тебе багато інших справ (а з півторарічною малечею інакше не буває), то якось мимоволі забуваєш про інше, хоч і дуже важливе...

Отакі от мої обидві вагітності. А, взагалі, діти - то велике щастя і море приємних емоцій, тому усі труднощі і незручності вагітності просто нівелюються як тільки бачиш перед собою маленьке і таке рідне личко з великими оченятками :)

#1 vs #2