Сімейство Виговських: Місяць Перший з Девідом

Усім привітик :) Готові слухати про мої мамські будні, різницю між хлопчиком і дівчинкою, а ще про наш перший місяць вчотирьох? :) Тоді читайте далі!

Якщо коротко про мої перші враження "як то бути мамою двох діток", то скажу так - з другою дитиною простіше, а з двома важче :) 

Я особисто ніколи не розуміла мам, котрі казали, що все дуже забувається і якщо ти навіть маєш вже досвід догляду за однією дитиною, то з другою буде геть по-іншому. Я собі завжди думала - і як то можна отак за рік чи два забути як міняти підгузника чи купати чи брати на ручки таке маля... А виявляється забути це все запросто :). І розумієш це тільки тоді, коли тобі то чудо дають вперше на ручки. І ти справді не знаєш як його добре взяти і як поміняти того підгузника (і, повірте, це зовсім не тому, що в нас хлопчик і якоби з дівчинкою по-іншому), почистити вушка чи обстригти ті манюпуські нігтики. Всі ці навики дуже швидко забуваються, але в чому ж тоді різниця? Чому з другою дитинкою простіше? Справа в тому, що ці всі навики приходять значно швидше, ніж з першим малюком, а мама поводиться набагато впевненіше. Принаймні якось так у мене - менше паніки (точніше її зовсім немає, хоч і з Емілі я старалась не панікувати), більше тверезого мислення, цілком спокійна реакція на "не такі" каки, якесь почервоніння чи сухість шкіри, а особливо на плач. Пригадую, як мені важко давався той плач Емілі, особливо в машині, коли не можна взяти малюка на руки і заспокоїти. А зараз якось зовсім спокійно - плаче, то плаче, скоро заспокоїться :) і О Диво - Девід справді трошки поплаче і засинає (це я також про машину, бо вдома ніхто не залишає малого плакати - ми не прихильники таких методів виховання :)).

А ще я тепер геть не розумію мам, котрі кажуть що з однією дитинкою важко (Катруся, ти на 100% була права, кажучи таке :))). Тепер як хтось мені таке казатиме, то я радитиму завести другу дитину :)

Мамські заморочки і "відпускання ситуації"

З другою дитиною "відпускаєш ситуацію" і якось навіть розслабляєшся. Може є вперше-мами, котрі відразу так вміли, але це точно не про мене. Думаю, ця частина розповіді має сподобатись Ірі Кварцяній, яка, як мені видається, і була такою супер-мамою ще зі Златкою і вміла легко "відпускати ситуацію" :))) я права? З Емілі я довго переймалась купою речей - чому дитина спить лише на руках, чому хоче їсти щопівгодини, чому не любить вітру чи сонця і як то я маю з нею гуляти... таких "чому" було мільйон і я постійно намагалась чогось ту бідну дитину навчити :) гуляти у візку, замість того щоб спробувати слінг, їсти хоча б щодвігодини і не частіше (а пізніше після пів рочку - з'їдати прикорму як книжка пише - по 200 грам), спати в ліжечку, замість рук, не кутати аби раптом не перегріти, хоч малюку так хочеться того тепла.... Аааа!!! Як згадаю як то психологічно важко було з тими моїми заморочками ). Вдруге геть по-іншому - Девід хоче їсти - будь ласка, хоче спати на руках - то нехай спить, хоче гуляти - йдемо, не хоче - не йдемо ) холодно - сидимо вдома, не хочу я гуляти - сидимо вдома. І, О Диво, нічо страшного не відбувається якщо день не погуляти :) Не встигаємо покупати - не купаємо - і прикиньте, дитина все одно на наступний день вміє пірнати, навіть якщо разок пропустила :).

А ось кілька кумедних відмінностей між хлопчиком і дівчинкою :)

- малий Дейв геть не мультизадачний :) правду кажуть, що хлопці зовсім не вміють кілька справ робити одночасно, вони радше зроблять щось одне, але досконало. А от дівчата навпаки - можуть купу справ робити відразу, хоч не факт що добре ). Десь так воно мені і з малечку проглядається - Емілі все вміла робити відразу - гамати, ручками мене хапати, при цьому ще й собі щось наспівувати, какати і спати :) Девід хлопець серйозний, тому і до кожної справи підходить серйозно - їсти значить їсти, і при цьому нічо більше не виробляти - не крутитись, не мугикати і тим більше не ходити в туалет, чи то правильніше сказати в підгузник ). Ну а якщо вже так склалось, що треба сходити, то як при цьому можна ще й їсти??? :)

- а от до пісянь фонтаном я і досі звикнути не можу )) мами хлопчиків мене добре зрозуміють )) з дівчатами в тому плані знаааачно простіше, зате з хлопцями веселіше (вчора Девід запісяв моє піаніно :))!

Про братика і сестричку

Емілі дуже гарно відноситься до Девіда, приймає участь у всіх щоденних процедурах - спостерігає за зміною підгузка, накриває малюку ніжки, коли вкладаємо його спати, гладить по голівці, коли я годую і завжди тримає своє кріселко напоготові, коли час йти в ванну купати братика. Було навіть кілька разів так, що я не чула як Дейв прокинувся і плакав, а Емілі тут як тут, щоб мені про це сказати. Така вона уважна і терпелива. Як малий плаче, то бере мене за руку і каже "йдемо годувати Девіда щоб не плакав" ). Отак було перші 2 тижні :)) а далі ситуація трохи змінилась. По-перше від нас поїхали Ромині батьки і допомога закінчилась, як і мало не щохвилинна увага до Емілі. Доця швидко відчула як це, коли ніхто не звертає на неї уваги (якщо зайнятий братиком), а тим більше не має часу щоб з нею повноцінно і довго бавитись. Тому почались капризи і всілякі привертання до себе уваги - наприклад, Емілі як бачить, що я йду до візочка щоб взяти малого на руки, то каже "мама, я хочу їсти" або "мама, я хочу какати" :) бо знає що на ці дві речі я реагую відразу без зволікань - хитрющі ті діти, і хто їх такому вчить?! Жодної агресії чи неприязні до малого зі сторони Емілі я не бачу (дуже сподіваюсь, що воно так і надалі буде), але от на мене почала ображатись... ось я до минулого тижня навіть не знала, що в 2 роки діти вміють ображатись :) А виглядало це так: Емілі надулась, не розмовляла зі мною, не відповідала на запитання і дуже ображеним поглядом дивилась, і при цьому вона не плакала, просто дивилась мен в очі ). Ми швидко то діло владнали, але чує моє серце, що це далеко не востаннє.

Тому часом наші будні виглядають десь так:

А часом ідилія настає :)

І навіть отак буває - ВІДЕО

Думаю, що Емілі далеко не просто миритися з новим станом речей і нам з Ромою ще треба добряче повчитись як одночасно давати раду з обома. Тепер доця не отримує стільки уваги як раніше, їй доводиться чекати поки нагодують братика чи вкладуть його спати, доводиться бути обережною щоб його десь не зачепити. І часом отакі настанови і відсутність уваги зі сторони батьків її добряче дратує. Бувало і таке, що вона мене обіймала і зовсім не хотіла відпускати до Девіда...

А ще мені доця почала здаватись дуже великою, відколи з'явився Девід ) так-так, я таки мала на увазі "великою" не "дорослою" :) якась вона така довга і важка відразу стала )) і носити або колихати на руках тепер мега важко. А от про "дорослість" все якраз навпаки - Емілі почала бавитись в маленьку бейбічку (як вона сама каже): проситись на ручки поколисатись, часом смокче пальчика і каже що маленька, залазити до візочка і проситись "покатати як братика"... Зате коли їй кажеш що вона ще маленька, то у відповідь отримуєш обурену моську і категоричне заперечення "мама, нііііі, я велика дічинка Емілі" :)

Хвороби і садок

Перший місяць з малюком видався для нас всіх непростим ще й тому, що ми похворіли :(. Емілі принесла чергову бацилку з садку. Захворів навіть Девід, а йому всього 2 тижні на той момент було... І коли отака малеча в тебе на руках кашляє, а лікар розводить руками і каже їхати в клініку, бо то дуже зле коли дитинка до 3-х місяців хвора, то сльози на очі навертаються і не знаєш що думати... Слава Богу ми вже викарабкались з того всього і обидвоє малюків здоровенькі! В клініку ми, звісно, їздили, але нас оглянули і не поклали, бо загалом стан дитини хороший (добре їсть, спокійно спить, а головне - не має підвищеної температури), тому викарабкувались ми вдома, а таким малюкам ліків жодних не дають, кажуть, що молочко мами - це найкращі ліки від кашлю, ну правда потім прописали ще інгаляцію, то ми кілька днів робили. Але Емілі ми таки вирішили з садка забрати, принаймні поки... а може і аж до літа... Так що мені вдома з двома, як би то краще висловитись... "не сумно" :)

Який він - Девід?

Всі хто знають мене давним-давно першим ділом вирішили запитати чи я часом не назвала сина в честь кумира дитинства, з десяток плакатів якого висіли в мене над письмовим столом, навіть коли я вже в універ ходила :). Здогадались про кого я? Про Девіда Духовни, того що з Х-Файлів. Чесно, ми коли ім'я вибирали, то я навіть не згадала про Малдера ). Може воно десь з підсвідомості з'явилось ). А моя сестричка взагалі видала, каже мені: "дивно що Емілі не Джиліан" :)

Милуємось ми з Емілі малюком, який солодко спаняє поряд, і питаю я доцю: "а Девід він який?". Думаю, що вона зараз скаже щось на кшталт "маленький-маленький", натомість чую: "чевоний і багато пакає" :)))

А взагалі Девід дуже файний малючок :) Насолоджуємось вдруге батьківством. Якось цього разу зовсім по-іншому все сприймається. Нещодвно зловила себе на думці, що я не чекаю поки малюк вперше свідомо посміхнеться, візьме до рук іграшку, поповзе, сяде, піде... тобто, звісно, я чекаю цих всіх приємностей, але не хочу щоб вони настали вже і негайно як було з Емілі маленькою. Мені просто хочеться насолоджуватись теперішнім моментом і Девідом саме в цю хвилинку, таким яким він є зараз. А зараз він дуже прикольний хлопчик: часом капризний, а часом дуже спокійний, вже цікавий до всього що відбувається навкруги, і навіть вміє казати "ааай" якщо щось не подобається :) ще не вміє свідомо посміхатись, але неймовірно гарно посміхається увісні. Так-так, в нього це вміння з найперших днів життя - як тільки закриває оченятка на сон, відразу гарно прегарно посміхається то одним кутиком губ, то обома. Я і досі не можу намилуватись тією посмішкою, а наша бабця Валя каже, що це ангелики так діток увісні веселять :)

Нехай і ваших діток отак гарно веселять ангелики :) Вітаю усіх з весною і нехай у ваших серцях буде тепло і радісно!

А ось для вас вітаннячка від Девіда-купідончика :)