Чиказька Середа

Черговий мій особливий день тижня :) Тепер це середа. І нічо я не підлаштовувала спеціально, просто отак вже сталося що саме середа, а не знову вівторок чи четвер. А виною всьому феєрверки на navy pier в Чикаго, які там відбуваються саме по середах. Але розпочну я з цікавішого, тому читайте далі :)

Прокидаюся я вранці від храпу. Хтось подумає собі "ну і що ж тут особливого? прокинулась рано, коли чоловік ще на роботу не пішов і от саме його храп і почула" :) тільки все не так банально. По-перше, мій чоловік не хропе, а по-друге, в той час він вже їхав на роботу поїздом. А хропів, насправді, наш друг Діма, який прилетів до нас в гості зі Львова ще день перед тим. Так хропів, що було його чути аж на другому поверсі (Діма, якщо ти це читаєш, не ображайся :)). Так що ранок був веселий, та і не лише ранок, а попередній вечір і майже ніч, бо балакали ми з Дімою десь до 2ї ночі про все на світі - і про патенти, і про стартапи, і про львівські і нельвівські кантори - короче ви зрозуміли - майже все про айті. А з гамбургерами домашнього приготування, пивом, віски і амерікан-стайл чізкейком було вабщє круто! Емілі без перестанку розпитувала Діму про Сан Франциско, де він до Чикаго вже побував. Не думайте що в мене доця географію вивчила, просто в Діми була карта Сан Франківська (як він його прозвав :)) і доці було дуже цікаво де він ходив по карті.

Так ось, підняли мої дітлахи Діму вранці своїми криками, поїли ми лазаньки, зібрались та й пішли його на метру проводжати, бо він ще цілий день хотів по Чикаго погуляти. А фото з гостем нашим ми так і не зробили, тому вибачайте.

Далі ми, як завжди, пішли на майданчика і на гірки, зустрілись з друзями-сусідами-хресними - як би то ще їх назвати? :) І каже мені Іра: "а ми на вечір сьогодні в Чикаго зібрались на феєрверки дивитись". Ну і як я могла таке пропустити і не напроситись з ними, га? Думаю, тільки тре Ромі передзвонити, запитати чи він матиме силу ходити, після розмов про патенти мало не до ранку (запам'ятались мені ті патенти, бо ніколи про них раніше не говорили :))). Рома погодився погуляти по Чикаго, покататись на водному таксі, але ще до феєрверків домовились їхати додому, бо пізно і дітям тре спати.

Пішли ми додому, вклала ' дітей спати, почала готуватись до поїздки (а з дітьми то воно трохи таки тре поготуватись): набрала всяких морковок-бананів-бубликів, спакувала всяку одежку Девіду, переставила сидіння на возик для Емілі та й ніби готова. Далі прокинулась Емілі - мега іксайтед від очікуваної поїздки на поїзді, гарно поїла, без перестанку про той поїзд і про Чикаго говорила, одягнулась (бо ми з Девідом вже були готові до виходу на той момент), виходимо з дому, а на вулиці дощ :) Та й такий що 13 хв до поїзда як під ним пройдешся, то добряче змокнеш. Ладно, чекаємо вдома, бо маємо ще трохи часу. Тут ми пригадуємо що на руках квитків в нас немає і що тре таки прийти на станцію раніше і коли вже отой час був геть впритик вирішуємо виходити з дому. Дощик ще трохи крапав, але вже не сильний, тому добрались до тієї метри ми швиденько і без пригод. Квитки купили вже в поїзді, бо в такий час каса на станції вже закрита, причому мені бракувало 25 центів до квитка і добрий дядя за мене їх заплатив контролеру :) причому дядя був чорний ) я не расистка, тому захотілось наголосити на цьому факті. Загалом доїхали гарно, дітиська трохи бісились, Девід всю дорогу хотів їсти, але всі нам дуже мило посміхались, бо таки погодьтесь дві мами, дві старші дівчинки і два молодші хлопчики доволі колоритно виглядали в обід в поїзді :)

І от нарешті наша кінцева зупинка. В Чикаго також пройшов ливень, але на момент як ми туди заїхали, вже було майже сухо. З чоловіками зустрілись, до водного таксі дійшли, покатались і, до речі, дуже класно покатались, далі пішли до Біна (хто не в курсі ось вам лінк), зустріли там знову Діму :) знову забули з ним сфоткатись, знову з ним попрощались і пішли дивитись на вечірній фонтан. А це було дійство ще з тих!!! Якщо коли-небудь будете тут в нас, то не пропустіть! Під класичну музику фонтан світиться різнобарвними кольорами! Майже Белладжио Фонтани :).

Ще був майданчик для діток, де вони вдосталь набігались. А тут вже прийшов час вирішувати - їхати додому чи йти на феєрверки. І тут чоловік каже мені: "Ну це ж твій день, то ти і вирішуй" :) фраза була помилковою, бо в ту ж секунду я вирішила, що ми йдемо на Navy Pier. І ми пішли. Феєрверки були теж крутими! Кращими ніж на тутешній День Незалежності і на порядок гіршими, ніж на будь-яких крутих українських весіллях :).

Але як виявилось це ще не все і наші пригоди ще не закінчились. Подивились ми ті феєрверки і зібрались йти до станції, але щоб дійти вчасно і хоча б до півночі доїхати додому довелось до тієї станції не просто йти, а бігти, ну бо йти короткою дорогою по запилючених вулицях геть не прикол - значно краще бігти по дузі зате з виглядом на озеро :) Так ми і зробили. Знаєте, виглядало дуже круто - я і Іра з рюкзаками і молодшими сплячими дітьми в них, Рома і Юра з візками і старшими замученими дітьми :) і ота вся компанія якщо не біжить (бо були і такі моменти), то йде таким капець швидким кроком, зупиняючись лиш час від часу щоб зробити ще якесь гарне фото нічного Чикаго. Ледво добігли, але встигли. Я і не знаю скільки то ми миль пройшли отак, але 45хв. безперестанного швидкого кроку-бігу з малявками на пузі - це щось!

Додому ми приїхали дууууже втомлені і дуже щасливі :) принаймні я, за чоловіка не впевнена. Переклали ту всю дрібноту з рюкзаків і возиків до ліжок і самі повлягались спатки. А зранку ноги ого як боліли, носи трохи позакладало, але всі однозначно погодились що було круто і ніхто не жалів про проведений в Чикаго вечір :)