3 Роки В Америці

Три роки тому саме у цю хвилину наш літак авіакомпанії LOT приземлився в Чикаго... Пригадую, що було мокро і холодно (в той рік місцева зима не дуже вдалась, хоч трохи снігу до березня таки випало), ще пригадую, що я прилетіла з температурою під 40, хворим горлом і повною сумкою медикаментів, налякана тим, що тут всі ліки продаються лише по рецептах від лікарів, до яких йти дуже і дуже дорого. Відразу з аеропорта нас забрали тоді ще просто Діма і Лєна - чоловік і дружина з Білорусі, яких ми до цього в очі не бачили, а тепер одні з кращих наших друзів, а Діма ще й хресний Емілі :). За пів року до цього ми з чоловіком вже були в Чикаго - прилітали у відпустку, та і хотілось подивитись що воно таке гамерика ще до того, як приймати таке важливе рішення про те щоб сюди переїжджати на довго, - тому ми доволі спокійно сприймали, власне, наш приліт, хоч і розуміли, що двотижнева відпустка - це одне, а довготривале життя тут - геть інше.

Пригадую, що в перший же вечір ми перезнайомились з купою нових людей, бо перший час (а потім виявилось що це аж пів року) ми жили в такому собі "комунальному" особняку з іншими схожими на нас - програмістами з України, Росії, Білорусі, котрі приїхали сюди працювати на одну і ту ж фірму. Зате було весело :) хоч, звісно, були свої "приколи" - купа незнайомих людей живуть в одному будинку і користуються спільною кухнею чи одним і тим самим кондиціонером/опаленням... самі розумієте... але, на диво, конфліктів було дуже мало і ми доволі швидко здружились і навіть досі багато з ким підтримуємо дружні стосунки і час від часу бачимось.

А ще пригадую ту маленьку "коморку" в якій ми з чоловіком жили усі пів року :) кімнатою її важко назвати, бо вже надто маленька була, зате і платили за неї ми порівняно копійки і, на диво, нам там було доволі комфортно. Важко сказати чому... чи це ми так легко адаптовуємось до різних умов, чи просто на той момент хотіли трохи грошей назбирати і не платити багато за житло... мабуть все разом... але нам, і правда, там жилось нормально. Кожен з нас мав свого робочого стола (я весь час працювала звідти ще на свою українську фірму) та і кімнатка була світлою з великими вікнами... так що спогади від життя там лише позитивні.

Вже у перші пів року в штатах наше життя докорінно змінилось і не лише через такий серйозний переїзд - ми ж змінили не роботу чи район проживання, або хоча б місто в межах України, ми змінили країну і не просто країну, а таку що знаходиться за N тисяч миль від рідної! І хоч ми і були в штатах раніше, але, насправді, нічого про них не знали, аж до переселення... та і до цих пір ще ого скільки всього "вчимо", взнаємо, читаємо - певно це безкінечний процес для нас :).

Чи змінились ми за ці 3 роки? Так, однозначно змінились. Ми стали спокійнішими (по моїх спостереженнях тут значно менше "подразників", які щодня дратують чи виводять з себе), безтурботнішими (незважаючи на те, що тепер ми батьки), трошки менше п'яними :) (за 3 роки ми тут хіба пиво п'ємо по п'ятницях, ну і ще шампанське по святах... кілька днів тому пили мохіто :)), добрішими, людянішими (особливо до незнайомих людей, більшість з яких проявляють таку ж доброту і людяність до тебе), більш самостійними, бо немає на кого розраховувати окрім себе (хоч і є багато хороших друзів), певно трохи мудрішими (бо приймали та і продовжуємо приймати багато важливих рішень, які б, мабуть, навіть не довелось приймати в Україні), мабуть щасливішими - не тому, що були якимись нещасливими в Україні, зовсім ні, ми і зараз цілком спокійно розглядаємо варіант повернення додому, якби раптом щось... а "щасливішими" в тому сенсі, що дуже багато змінилось в нашому житті - все кругом нове і цікаве, і воно таке мало не щодня - весь час стикаєшся з новими проблемами, є маса ідей для подорожів, море цікавих місць для проведення вільного часу... Я не кажу,  що цього всього не було в Україні, але мабуть там вдома ми ввійшли в якусь щоденну рутину робота-дім... хоч, все одно, ми багато подорожували... Але от пригадую собі як рідко ми бачились з друзями в Україні... чому? невже ми там усі були більш зайнятими? у кожного було більше своїх власних проблем? чи може далеко жили одне від одного? та ні... в межах маленького Львова можна було пішки піти в гості, або домовитись зустрітись і погуляти в будь-якому місцевому парку чи кафе в центральній частині міста... і ні для кого не було б проблемою добратись до місця зустрічі... А тут, де відстані вимірюються десятками і сотнями миль, ми умудряємось бачитись просто так, святкувати разом дні народження, свята і проводити час з людьми, яких знаємо лише 3 роки... важко сказати чому воно так, але тут ми стали більш товариськими і відкритими для зустрічей.

Ще ми стали батьками! І хоч ми з чоловіком ще не маємо якогось конкретного статусу перебування в штатах, але донечка вже американка, і тепер її в Україну пускають лише на 90 днів :).

З особистих досягнень - я навчилась водити машину, хоч правильніше буде сказати я навчилась не боятись водити машину (бо в Україні трохи водила, але то було так морально важко для мене, що зрештою я від цього відмовилась), однозначно крутіше стала розмовляти англійською, хоч майже не працювала тут (не рахуючи кількох тижнів), і навіть трохи іспанською :), знайшла нарешті час для себе і своїх забаганок (чомусь в Україні я на це часу знайти не могла), почала більше займатись спортом (принаймні в ті періоди, коли не ходила вагітною :)), завела друзів, з якими регулярно підтримую стосунки, завела блог (і тепер рідні знають навіть більше про наше життя, ніж знали, коли ми були в Україні), вдосконалила свої кулінарні здібності (я дуже мало готувала раніше, бо завжди поряд були обидві мами :)) і, як мені здається, стала якоюсь дружелюбнішою і легшою людиною, ніж була до цього. 

Звісно є багато мінусів отакого нашого переїзду, і найбільший серед них, це відсутність поряд рідних, хоч навіть на відстані ми отримуємо від них багато підтримки, але ж це зовсім інше. Звісно, ми сумуємо за батьками і сестрами (особливо перший рік мені якось важко дався, зараз вже трохи звиклась...), хоч і стараємось їх запрошувати в гості частіше, та і самі вже кілька разів літали додому (принаймні я і Емілі). Часом дуже не вистачає простої фізичної допомоги, особливо ми це добре відчули, коли в нас з'явилась Емілі і часу на себе не залишилось зовсім. Але ми вже звикли давати раду самі, хоч, думаю, що бабусям і дідусям було б дуже і дуже приємно бавити малюка хоч час від часу :). Але на це все можна глянути і з іншої сторони - майже усі рідні вже мають американську візу, і вже за 2 тижні ми чекаємо в гості батьків чоловіка, а за кілька місяців і мою маму, до речі то вже буде втретє. Так що не все так зле, бо хоч частинка України до нас таки час від часу прилітає. І навіть друзі! В нас вже було купа друзів в гостях! Просто багато хто з них айтішники і їздять  в штати по роботі, а нам пощастило жити в місті з одним з найбільших аеропортів і пунктів пересадок в штатах. От і багато хто летить через Чикаго і залишається в нас ночувати або просто знаходить один-два вечори для зустрічі.

А ще з моїх відчуттів і спостережень життя в Америці простіше. Попри всю незрозумілість медичної системи, все просто - маєш страхівку (бажано хорошу), платиш за неї щомісяця і вона майже все тобі покриває. Звісно, я трохи перебільшую, бо система страхування та і сама медицина тут дуже і дуже не прості, і навіть самі американці не до кінця розуміють як вона працює, але нам пощастило мати хорошу страхівку, яка багато чого покриває і ми вже більш менш орієнтуємось за що платитимемо самі, а за що ні. Жодних ходінь до лікарів "по знайомству", жодних взяток, незрозумілих процедур і т.д. Для мене тут медицина більш приваблива. Купити і оформити машину можна за кілька годин - весь процес купівлі вже налагоджений і відбувається однаково для всіх. Ні тобі відсутність бланків, вимагання тих же взяток, стоянь в черзі (черга є, але одна для всіх і по номерках - Все Чесно)! Перш ніж купити будь-який товар можна про нього в деталях прочитати в неті, будь-які рев'ю, оцінки і відгуки. Та і купити можна відразу онлайн, навіть не відвідуючи магазин, а як не влаштовує, то без проблем повернути, часто навіть безкоштовно поштою чи занести в магазин, якщо така опція є. З купівлею будь-чого тут взагалі дуже просто, а найпривабливіше якраз те, що майже все можна повернути до місяця часу, а інколи навіть і до 3-х місяців. Купувати Зручно! До банкоматів можна під'їхати на машині. З парковками проблем немає. Вулиці посипають сіллю ще за 2 дні до того як має випасти сніг, а якщо снігу надто багато то прибиратимуть його всю ніч. Завжди є customer service і місце куди можна поскаржитись, якщо раптом щось не влаштовує. Повернути свої гроші можна навіть за роздруковані фото, якщо раптом тобі вони не подобаються. Так, тут не будуть уступати місце чи пропускати в черзі маму з дітьми, бо це природньо їздити, ходити і стояти в черзі з малюками - тут всі так роблять! Так, тут за все треба платити, а без роботи взагалі вижити не реально, але тут Стільки Можливостей!....

Перечитала статейку і якась вона мені сумна видалась ). Але ж все добре насправді! Попри всілякі труднощі ми все одно щасливі, радісні, відкриті до нових ідей, подорожей і пригод! Вже так багато всього цікавого з нами відбулось за ці 3 роки, а скільки ще всього має відбутись! З нетерпінням чекатимемо нових змін у нашому житті, а чи будуть вони тут чи десь інде, це вже не таке і має значення. Головне, що ми разом і є один в одного!

Якось отак... :)