Прокинулась сьогодні вранці з думкою, що я надто багато хвалю Емілі :) чи то воно мені щось таке наснилося, чи такі думки навіяні недавнішнім прочитанням статей на цю тему... але от чомусь саме сьогодні мені здалось, що я роблю щось не так і що треба щось міняти. Але ось пройшло вже кілька годин обдумувань цього питання і я далі для себе не можу знайти тієї "золотої серединки" яка б влаштовувала мене, як маму маленької донечки, і була прийнятною, а головне позитивно-корисною для Емілі. Ось тому вирішила запитати вас!
Одні пишуть про те, що хвалити дітей треба постійно і навіть за самі незначні успішні кроки і наводять приклад в стилі - от чому єврейські діти виростають такими талановитими, успішними, а головне щасливими. Інші розповідають і навіть проводять тренінги про те, що завжди має бути адекватна критики дитини/людини, бо лише з однією похвалою чи, навпаки, з акцентуванням на недоліки людина ніколи не буде знати куди їй рухатись. Ще в книжах зустрічала таку думку, що якщо дитину хвалити за щось часто, то вона перестане робити це в своє задоволення і для себе, а постійно чекатиме на цю ж похвалу і привертатиме до себе увагу. Десь воно так є зараз з Емілі. Чи то вона катається на гірці, чи пробує сама одягатись, чи навіть коли банально їсть банан, вона відразу прибігає до мене з фразою "мама-мама, Емілі сяма-сяма з'їла такий велИииикий банан" :) Мене, звісно, воно дуже тішить і забавляє, але в деяких ситуаціях і турбує, Ну скажімо, мені б хотілось, щоб доця отримувала задоволення від катання на гірці чи качельці, а не робила це для того щоб я звернула увагу яка вона молодець, що сяма-сяма з'їхала з такої великої гірки. А може це ще вік такий? Може в два рочки воно так і має бути?
Одним словом а що ви думаєте про похвалу дитини? Скільки її повинно бути? Чи варто хвалити дітей навіть за найменші досягнення? Чи хорошим є метод "зеленої ручки" (ну знаєте коли в школі замість того щоб обводити червоною ручкою помилки, які дитина зробила, вчитель бере зелену і обводить те, що було правильним)? Чи мотивує похвала? І де власне та "золота серединка" між похвалою і критикою?
Я ЗА зелену ручку)
ReplyDeleteДумаю, хвалити треба і, може, навіть часто, головне, щоб це щиро було, а не просто "молодець".
А про гірки - то, може, не хвалити, а щось запитувати у відповідь, чи сподобалося їй, чи щось таке. Бо швидше за все, вона просто хоче уваги. Я думаю, це нормально для її віку. Якби так в старшому віці було отака поведінка постійно - то це можна було б розцінювати, як привертання уваги всякими справами, які тішать батьків, але не так вже й дитину, коли дитина намагається в будь-який спосіб догодити вам. В нас таке було, ти знаєш, лиш в нас була протележний бік медалі - ми погано поводилися)
Так, воно мені ніби також виглядає як привернення уваги, тільки переживаю що я сама до цього її спонукала кожного разу коли казала яка вона молодець. Пробую зараз не так хвалити за щось "буденне", те що вона і так вже вміє робити, а просто констатувати факт що Емілі те і те зробила. Ще спробую отак питати як ти кажеш ). А з "погано поводилась", то може і в нас воно так буде з часом, бо моделі поведінки дитини так часто міняються, що я за ними не встигаю :)
Deleteя колись читала, що дівчаток треба хвалити просто за те, що вони є (оці всі "моя принцеса", "сонечко", "квіточка" - теж в якомусь сенсі похвала), а хлопців хвалити лише за докладені зусилля - "ти намагався поприбирати? молодець!", "ти складав пірамідку? старався! сонечко!"
ReplyDeleteале я ще не маю свого бачення ситуації, Данусика хвалю, колизаслужив, але не надто багато. Якось отак в меневиходить
ніколи не зустрічала такої думки про "різне хваління" хлопців і дівчаток :) цікава думка
DeleteЯ вже не раз натрапляла на таке різне хваління. І в тому є сенс, якщо хочеться виростити дівчинку і спідниці, а не дівчинку в штанах, яка всьому рівна хлопцям. В рівноправному світі, як на мене, це дедалі важче.
Deleteхвалити треба обов’язково. але не за кожен подих звісно. якщо вона тиждень не їла банани, а тут взяла і з’їла — молодець. особливо треба хвалити якщо щось не хотіла/боялась/не могла робити, а потім опа і зробила. але хвалити треба. інакше комплекси, самокопання, невпевненість в собі, страх недооцінення батьками і т.д. мене не хвалили практично ніколи. лише казали треба краще і порівнювали з тими, хто краще і що я теж так можу і повинна. за погані оцінки чи досягнення не те щоб сварили, але видно було, що розчаровувались. а дитині треба знати, що батьки любитимуть як би воно не було.
ReplyDeleteну так, я цілком згідна, що "дитині треба знати, що батьки любитимуть як би воно не було"... і з тим що треба хвалити за те що не виходило чи особливо боялась робити - в нас таке було з горшочком і з високими гірками на майданчику, а відколи раз вийшло і я почала дуже хвалити, то доці сподобалось і вона почала постійно це повторювати і тішитись дуже ) тільки от в мене мимоволі виходить хвалити за якісь дрібниці, бо доця прибігає хвалитись... от зараз починаю якось себе контролювати і не відразу казати яка вона молодець
Deleteех, болюча тема над якою я теж не одну ніч думала і не на одному сайті висиділа)))
ReplyDeleteя не знаю як правильно - діти різні, до кожного свій підхід має бути. давай я про своїх розкажу бо здається потрохи знаходжу ту золоту серединку.
почну з того, що в мене правило одне на всьо "що за багато - то не здорово, але хорошого забагато не буває")))) я хвалю малих, часто але в міру.
Улька, 5 років, щодня в мене запитує як щось зробить "мама, я молодчинка. правда?" і я кажу "та, ти моя помічничка, дуже добре все поскладала". але їй тут не важлива сама похвала, бачу що вона складала ті іграшки не тільки заради того, щоб я її похвалила, а просто щоб мене потішити і тому, що знає, що коли іграшки ввечері будуть поскладані, ми після того лягаємо в ліжко і читаємо книжки. а книжки вона любить. дитині тут важливо, що мама побачила її старання, і як на мене це природнє бажання дитини в такому віці і навіть думаю, буде це ще не один рік...
малому, майже 2 роки(і нам дуже далеко до геніальної Емілі)))) просто важливо що я скажу ура! андрійко поскладав піраміду! він ще не сприймає похвалу як таку, але його тішить інтонація отого "ура" і все.
і ще стараюся крім банального "молодець" хвалити саму роботу, ну типу не просто"ти молодець, ти зїв банан" і все, а "ого! ти сам почистив банан і зїв його, певно ти дуже голодний був", або замість "молодчинка, гарно намалювала кота" казати "ух ти, який смішний котик, тобі получилося дуже рівно намалювати лапки і такі довгі вуса, а хвостик трохи кривий вийшов, зможеш поправити?". десь давно вичитала і з тим погоджуюся, що треба хвалити не дитину, а те що вона робить - тоді її увага буде зосереджуватися не на власній особі, а на тому, що робиться. і хвалити конструктивно - розписувати що саме і чому сподобалося а що не дуже... запитувати, чи має дитина ідеї, як те "не дуже" можна зробити "дуже добрим" і так далі....
коли просять хвалити за дуже буденні речі, то просто нейтральним голосом константую що "та, бачу, ти зїв банан чи намалювала котика в стопітдесятий раз", зазвичай, цього буває достатньо)
сподабалася порада вище переводити розмову з похвали дитини на її відчуття, треба і собі так частіше робити, а то деколи так роблю, але то було якось неусвідомлено з мого боку)))
і ще згадаймо своє дитинство - мене особисто мама дуже часто хвалила, і молодчинка і сонечко і кицуня... зараз я того не потребую і думаю, ніяких комплексів з приводу того, що мене не похвалять за щось, не маю.
так що поки дітвора маленька, давайте будемо їх і жаліти, і хвалити))) але всо в міру!)))))))))
мені дуже сподобались твої приклади і формулювання похвали - я ніби теж так стараюсь зараз, щоб хвалити те що зробила, а не її саму по-собі, і стараюсь описувати те що побачила - теж в книжках зустрічала, що то так треба, тільки то "руку треба набити", бо не завжди так виходить :)
Deleteале, я поясню чому я так тим переймаюсь і дуже хочу зрозуміти як то краще для моїх дітей... справа в тому, що мене дуже хвалили з дитинства... і в старшому віці... і так сталось, що я тепер постійно очікую похвали - так було на роботі - я чекала що мені скажуть що я молодець за звичайні буденні речі, які і так входили в мої обов'язки. так було вдома (зараз воно вже менше, бо я нарешті усвідомила, що то якось не дуже правильно :)) - мені до цих пір часом хочеться щоб мені сказали "о, як ти гарно хату прибрала" ну чи хоча б помітили що я щось зробила не щоденне - типу "ооо, який холодильник чистий" :) і так було завжди і в будь-яких сферах. І отака "риса" мені добряче заважає в житті, і я не хочу, щоб вона була в моїх діток. От і питання - це набуте через оту часту похвалу від батьків чи це щось таке вроджене і не помінялося б, навіть якби мене не хвалили вдома?
ага! то он яка ситуація))))) думаю, що то ще й від людини залежить, ми з сестрою одинаково хвалені в дитинстві, зараз взагалі інакше все сприймаємо, вона просто змалечку більш емоційна і уваги більше потребувала, ну і похвали більше теж)) так що думаю хваління з дитинства дає свій відбиток, але то ще й від тебе конкретно залежить)
Deleteякби мене муж хвалив, щ я прибрала хату то би звучало вплані "ого, ти (нарешті!!!) поприбирала в хаті!")))))))
пробуй може просто потрошки емілі менеше хвалити за буденні обвиклі речі, а більше, якщо щось зробить дійсно таке, що і похвалити варто) ну і тут дівчата багато хорошого нарозказували, і про зосередженість на почуттях, так що твої роздуми про хваління не тільки тобі корисними виявилися;)
"ого, ти (нарешті!!!) поприбирала в хаті!" - я так насміялась з цього )))) в мене щось би схоже було тим більше останнім часом )))))
Deleteпробую менше хвалити, а більше обговорювати те що зроблене :)
Я хвалю часто. Доця і так мене рідко бачить, через те що я працюю, і відповідно я намагаюся за все добре її похвалити. Слова - сонечко, киця, квіточка, молодчинка - напевно лунають кожного дня по пару разів.. А щодо качелі - я не думаю, що Емілі хоче похвали, думаю вона хоче просто твоєї уваги. Розалінка часто кличе мене і показує що вона вміє робити, або як бавиться, їй просто потрібна присутність моя і що я реагую, прийму участь в ігрі чи щось подібне. А щодо їжі, банана - то я не хвалю, бо апетит у нас ого-го, треба навпаки стримувати її трохи. Я тільки питаю чи було смачно ))
ReplyDeleteага, я собі теж вже більше думаю, що то таки уваги дитина вимагає. Але все одно мені здається, що рано чи пізно настає такий вік, коли тої похвали має бути вже менше, а більше просто спільного проведення часу з дитиною - ну чи якось отак
Delete