Дивний Четвер

Я вже якось писала про свою замучену п'ятницю і мій п'ятничний настрій, от тепер на черці дивний четвер. Так до кінця року назбираю всі 7 своїх особливих днів тижня :) А діло було ось як...

День почався доволі цікаво... ні, не так. Доба почалась доволі цікаво, а саме з того, що обоє дітисьок по п'ять разів вночі прокидались і ми по-черзі з чоловіком бігали то до Емілі в кімнату, то до Девіда ліжечка. В результаті я прокинулась о 7-мій ранку обкладена з обох боків дітьми і зовсім не пам'ятала як вони там опинились :). Рома каже, що Емілі десь о 5-тій ранку сама прийшла і чемно стояла біля нашого ліжка і хникала, а коли тато її закликав до нас, то вмить залізла і заснула. Це таке вперше відколи в неї з'явилась своя кімната. Ну да ладно, прокинулись то прокинулись, вмились, переодягнулись, час йти вниз на кухню. Але "йти" на кухню певно дуже нудно в четвер, тре "летіти" ) от вже на другій сходинці згори чую, що кудись лечу ) Та, я звалилась зі сходів. Вперше, відколи вони в нас з'явились. Добре те, що вони в нас з поворотами, тобто я злетіла з трьох сходинок, а далі загальмувала. Трохи побила спину, локоть і ногу - загалом нічого серйозного (родичам не лякатись :)). Девід гепнувся на мене, я його міцно тримала, тому він хіба лише налякався. Чоловік пригнав з ванни на грюкіт і плач дитини і на тому історія зі сходами закінчилась.

Далі день був наче звичайним, за винятком лише того, що Девід проспав 4 години, а таке було вперше відколи він народився (не рахуючи перші його тижні). Тому я мала купу часу для себе - трохи вчилась (вперше за останні кілька років), трохи куховарила - м'ясне рагу з італійським акцентом (вперше готувала м'ясо в винному соусі :)) До-речі, Емілі в той час була в садочку - ми відновили її походи туди, поки на 2 дні в тиждень. Вечером поїли ми з чоловіком рагу з макаронами pappardelle (забула я то все пармезаном посипати, але було і так смачно), запили червоним вином і вирішили розкласти палатку, наївно думаючи що вона поміститься в нас в вітальні. Чи то вітальна маленька, чи то палатка якась дуже велика, але з горем пополам вона туди таки помістилась, хоч ходити кругом вже місця не було (ми наступного тижня збираємось на кілька днів з палатками їхати, то вирішили пригадати як то її розкладати, бо востаннє таким займались ще в Україні). Ніби Емілі палатки не злякалась і казала, що буде в ній спати.

А далі була гроза :) така гроза, що я тут такої ще не пам'ятаю ) Ну так щоб блискало кілька годин і гриміло і дощ лив. Ну да ладно, гроза та й гроза - буває. І все б воно нічого, якби світло не вибило - вперше відколи я в гамериці. Якось ми не дуже підготувались до такої ситуації. Свічок вдома нема, ламп теж... добре, що чоловік знайшов свого туристичного ліхтарика на лоба, а Емілі свого маленького ручного. Правда, вона як побачила що в тата ліхтарик на лобі, то почала і собі свого так чіпляти :) Трохи дітиська полякались грози і темноти, але то вже була майже нічка і їм час спати, тому ми трохи навпомацки склали палатку і пішли ту дрібноту вкладати. По плану було ще випити винця під грозу, але я вирубилась коли вкладала Емілі, тому винце іншим разом.

Ааа, та я вам ще про пагуг не розказала :) Ви знали що в нас папуги живуть? Нам друзі їх на тиждень віддали, поки в Мексику полетіли відпочивати. Тільки чомусь в мене таке враження, що через тиждень вони їх не заберуть :) бо вже здається повернулись, але не признаються. Одним словом жили собі ті папуги в Роми в кабінеті і горя не знали (і ми з ними теж). Тільки шкода нам їх було дуже, мол - ніхто з ними бідолашними цілий день не балакає. Забрала я їх в кухню. А чоловіку вечером захотілось котрогось спіймати (я досі не знаю де хлопчик а де дівчинка), та так ловив його по клітці, що вони обоє вилетіли з неї. Тепер в мене в кухні живуть два хитрющих хвилястих папугая Сака і Катара, які добре знають що в будь-який момент їх можуть в тій клітці закрити знову. Тому вони туди заходять лише на кілька секунд щоб клюнути два зернятка, а далі вискакують. От щойно застала я їх там обох, але тільки підійшла ближче як вони тутже вискочили і полетіли. Ще в мене вийшло одного закрити, але вони тоді так почали кричати і сваритись, що довелось його відкрити :) Тепер в мене кухня вся в пір'ї і какашках :) Отак і живемо.

Ааа, а ще Девід з'їв ложку кабачка - вперше щось інше окрім молочка :) Так, ми почали прикорм, бо він вже руками в тарілки наші лізе і ложки відбирає, то я вже недотерпіла кілька днів до його 6-ти місяців.

Отакий видася четвер - багато всього "вперше"!.. А у вас так буває? :)

І яке ж то фото до всієї цієї історії прикріпити... хм... може таке?

Проект "12 Місяців". Лютий. Батьки в Гостях

Щось я трохи таки переоцінила свої можливості щодо вільного часу на блог загалом та і на Проект "12 Місяців" зокрема. Але як би там не було, ентузіазм ще не пропав, тому потроху надолужуватиму :) Отож, лютий і яким він для нас був.

Головною подією цього місяця було гостювання у нас Роминих батьків. Мама вже була вдруге, тому нічого особливого від штатів не очікувала, а от тато страшенно хотів тут усе побачити. Збігаючи наперед, скажу, що Ромин тато вже в перший день розчарувався тою гамерикою :). Він ретельно готувався до приїзду сюди і передивився море відео про тутешнє життя, так би мовити "звичаї" :), природу, будиночки і купу всього іншого (на момент приїзду тато знав в рази більше про гамерику, ніж ми з чоловіком :)). Проблема була лише у тому, що більшість роликів було про сонячну і яскраву Каліфорнію, а не про снігове, холодне і похмуре (принаймні в таку пору року) Чикаго. Тато очікував тут побачити гарні затишні комфортні будиночки (по типу європейських, яких мав нагоду за життя ого скільки надивитись), гарні алейки і добрі рівні дороги... А мало того, що приїхав в тутешні -20, так ще й в наші апартаменти, де з вікон дує взимку :) а кругом такі, ну ви знаєте, типові американські будинки оббиті ззовні дерев'яними штахетами :) От і уявіть собі його "перші" враження :). Звісно, ми старались показати і інший бік медалі - повозили батьків по дорогих районах і тепер вже показали будинки-замки з красивою декоративною цеглою ззовні, звісно їм дуже сподобались всякі тутешні міроприємства - величезне чиказьке щорічне авто-шоу, музей Харлея, тутешні моли і всяке такі інше.

Хотілося б батькам показати знааачно більше всього, але так вже склалось, що прилетіли вони взимку (то й навіть погуляти дуже вийдеш) та ще в нас малюк тільки народився, то батьки дууууже нам допомагали з обома дітлахами, тим більше як врахувати, що ми тут всі похворіли. Тато ще казав, що почуває себе тут як на підводній лодці - застряг і нікуди не виберешся :))).

Це фото Емілі з дідом Вовою офіційно одне з моїх найулюбленіших!

Але трохи таки ми батькам на голову повилазили :))).

Звісно, їм дуже сподобалось місто! Таких хмарочосів вони ще ніколи раніше не бачили! Але все одно там було холодно, вітряно і морозно, а самі знаєте як погода може зіпсути будь-яку красоту. Зате, от буквально нещодавно, ми показали татові фотки з Чикаго, то перше питання було - де це ви завезли Оліну маму і чому мене туди не завезли :))) а далі каже: "то коли ви мене до себе в гості знов запрошуєте?" :). А поки гостювали тут у нас, то часом вже доходило до зміни дати вильоту на ранішу :).

Бракує лише фото батьків з Чикаго, але я їх десь поділа, а як знайду, додам.

Ромина мама нам пекла/варила/готувала багато смакошиків, за що ми їй дуже-дуже вдячні! Ось одні з таких - булочки з корицею і маківник (десь фото маківника я загубила) - намка!

а ще наробила нам повну морозилку домашніх смачнющих пельменів, які ми ще досі по суботах варимо :) update: в минулу суботу з'їли останню партію :(

Ще Девіду в лютому сповнився місяць - ось який він був манюнький (цю одежку ми вже віддали в добрі руки :) виросли з неї відразу після оцього фото :))

Емілі вподобала собі кататись по хаті в візку - ну Девіда ж катають, то чого ж і їй не можна? (вже їй то пройшло) а ще сидіти в Девіда (своєму колишньому) карсіті

І ми вперше вибрались гуляти всі вчотирьох

Нам з Емілі дуже полюбився кумон і ми тепер частенько собі докуповуєм нові зошити і робимо різні-різні завдання (реально, то крута штука! принаймні ми з доцькою зацінили)

Дістали Девіду ще недавнішнє кріселко Емілі - то хто б ви думаєте там частіше сидів? :) До-речі, Девід з нього вже майже виріс - дупа на землі лежить, як садимо його туди :)

Прийшов нам з чоловікової роботи пакунок для Девіда з привітаннями з народженням малючка. І хто б ви думали того пакунка розпаковував? :) Емілі вирішила що то їй, розпакувала, перебрала і передивилась кожну штучку, навіть шапку на 6 місяців натягнула на голову. А потім сказала що то все для бейбічок і пішла бавитись "дорослими" іграшками :)

Лютий мені ще дуже запам'ятався тим, що доця навчилась на велеку кататись )) правда на балконі (вона чогось боялась його на вулицю витягувати, та і не надто воно зручно було б в тих куртках-штанах їздити)

Зробили ми отаку "невеличку" відкритку з доцею на подарунок маленькій Валерії (колись в Христі Слободян щось схоже підглянула)

Вже з лютого нам полюбився слінг

а Емілі братик :)

А на завершення для гарного настрою тримайте отаке фото

Таку футболочку з посіпакою на передньому плані Емілі отримала від Наталі і бабці Іри в подарунок на 2 рочки. Тільки от кожного разу як її на доцю одягаю мені здається що на спині написано МІЛІЦІЯ :)))))

П'ятничний Настрій...

хочу щоб діти не плакали, а мені для цього не треба було "танцювати" кругом них; хочу з'їсти багато солодкого і щоб воно ніяк не позначилось на моїй дупі; хочу щоб посуд сам помився, а мені для цього навіть не треба було б складати його до посудомийки; хочу щоб діти були на повітрі на гірках на природі, а я лежала вдома на дивані і нічого не робила; хочу кудись далеко поїхати машиною і не нервуватись, коли хтось плаче, бо набридло сидіти в кріслах; хочу в Європу... хочу до Львова... хочу у відпустку... хочу подивитись фільм від початку до кінця і щоб не треба було натискати на паузу; хочу взагалі подивитись хоч якийсь фільм... хочу купити щось для себе, а не для когось і щоб ще й грошей не потратити; хочу кефір, а він як на зло закінчився; хочу щоб хтось прийшов і приготував їсти і щоб таке щось смачне і оригінальне; хочу щоб в морозилці не закінчувались пельмені бабці Валі і вареники бабці Іри; хочу на фестиваль - покататись на гірках - без дітей! хочу мати час щоб з Емілі бавитись лялічками і ліпити з пластиліну; хочу в кіно! хочу мати час щоб бавитись з Девідом, а не просто класти його в люльку, манєж, крісло, а тоді бігти ставити прання чи пилососити; хочу зустрічати чоловіка з роботи веселою, намальованою і в гарному настрої з готовою вечерею на столі; хочу прочитати книжку - не одну сторінку, не дві, а п'ятдесят; хочу поспати до 10ї і прокинутись тоді, коли сама хочу; хочу поїхати в магазин без запитання "а що ти мені купиш?", сказаного 100 разів; хочу з'їсти гарячий обід, щоб не перепідігрівати його в мікрохвильовці три рази; хочу щоб доціні іграшки завжди були на своєму місці; хочу щоб через відкриті двері балкона не залітали мухи і жуки, і так щоб Емілі їх не боялась; хочу з'їсти канапку в 11тій вечора і не думати скільки вага показуватиме завтра; хочу гарні платтячка і футболочки, і так щоб не треба було думати чи зручно в них буде годувати Девіда на вулиці; хочу щоб Девід наїдався хоча б на три години і ми спокійно йшли всі разом гуляти; хочу щоб діти завжди були веселі і багато сміялись; хочу не діставати чоловіка, коли в самої поганий настрій; хочу щоб хтось подарував мені квіточки... хочу мати час на блог, на захцянки, на себе... хочу трошки спокою...