А я, а я на морі :) Miami Beach 2017

точніше на океані...

День 1. Дорога

Цілий ранок ми бігали по всій хаті, метушились і збирались. Сварились, мирились, знов сварились, щось періодично забували покласти до валіз, потім половину витягували, бо було забагато - одним словом все як завжди, коли збираєшся в дорогу та ще й з двома дітьми :)

Зібрались. Запакувались в таксі - мінівен, бо в менше б не помістились - з нами ще бабця Іра. Далі був аеропорт. Найчемніший в літаку був Девід - він спав майже всю дорогу, потім трохи тягав печенько, годував ним тата, імітував як летить літачок "зі-зі-зі" і знайомився з дуже гарненькою дівчинкою попереду, котрій щойно 9 місяців виповнилось. Емілі то губила свої дрібні іграшки, то їй було нудно, то хотіла додому, то в туалет... Але нарешті ми долетіли.

Великий аеропорт зі своїм власним метро - перші враження від Маямі. Взяли машину на прокат - знову мінівен - тепер я такий теж хочу - це не машина - це автобус, там по салону ходити можна :) Доїхали до готелю. Номер неймовірно кльовий з видом на океан, хоч і боковим. Вікна від підлоги до стелі, купа місця, дві кімнати, своя кухня - краще хіба ол інклюзів, але тут такого не знайшлося, та і ніякий ол інклюзів моїх дітей не нагодує ) 

Супер-маркет в 5-ти хвилинах ходьби - перша покупка - пасочки і лопатки дітям, а далі і продукти на тиждень. Випили подароване готелем шампанське, запили пивом з фісташками і пішли на пляж. Було вже темно, тому ні фото ні купання не було, але вечірня прогулянка вдалась на славу. Емілі то хотіла додому, то в басейн, то казала що в океані акули і вона там плавати не буде. Потім хотіла погладити кота (їх тут море), потім боялась його погладити, далі знов додому хотіла... Ноги в атлантичному океані помочили - це вже другий океан для нас усіх, в який ми запхали ноги чи руки (окрім Девіда і бабці Іри - для них перший).

Ще була поїздка вечірнім містом, щоб приспати Девіда. Побачили кілька визначних місць Маямі, полюбувались нічними вогнями і підсвідками, приспали Девіда і поїхали в готель. Надіюсь наступні дні будуть не менш насичені приємними подіями :)

А завтра у мене День Народження :-Р

День 2. День Народження і Океан

Сьогодні мій день народження! Подарунки з самого ранку прямо в ліжко - все як у дитинстві :) Подарунки гарні і так багато! Неочікувано і неймовірно приємно! Ще того дня було шампанське, піца, сирний торт з полуницями і пивко з фісташками. Ну і багато купання в океані і басейні і навіть в джакузі, О, і в спортзалі ми були - треба ж десь дітей перед сном вигуляти, а на дворі надто вітряно - в прямому розуміння зносило з ніг. Доця освоїла орбітрек, бабця Іра бігову доріжку, ну а ми з Девідом педалі крутили на велосипеді. А ще мене цілий день всі вітали! Дякую усім хто не забув, хоч ми давненько не спілкувались... Дякую за гарні побажання і щирі слова! Усіх люблю і дуже сумую...

Трохи освоювала сьогодні щойно подарований фотоапарат.

День 3. Зоопарк

Сьогодні дуже вітряна погода. на океані сильні хвилі. Навіть з басейна воду вихлюпує. Довелось придумати програму на день. Між крокодилячою фермою і зоопарком більшість погодилась на друге. Нічого особливого я від зоопарку не чекала - вже багато де була і маю з чим порівняти. Але Miami Zoo мене приємно здивував. На мою думку це найкращий зоопарк який я коли-небудь бачила! В тваринок величезні території, є дерева і лазанки (для мавп, наприклад), штучні скелі з тінью і озерця і навіть фонтанчики. В інших зоопарках, пригадую, був собі, скажімо, слон - одненький і якийсь сумний. Тут тих слонів 6!!! І вони собі ходять-бродять по території, щось жують, набирають водичку - ніби й щасливі виглядають. Та ж історія з жирафами і зебрами. Ведмідь взагалі загравав до людей - зліз собі з дерева, пострибав, пішов плавати. Я ще не пригадую зоопарку з такими активними тваринами! Але більш за все мені сподобався спосіб нашого пересування :) ми собі організували маленьке сафарі на машині-велеку. Всі крутили педалі, а Девід допомагав керувати. Це офіційно найкращий спосіб пересування яикй тільки можна придумати з двома дітьми.

Ще ми гуляли по Miami Beach, тішились котам, гладили собачку, бігали за Девідом, ходили по сувенірному магазині - придивлялись всяку дрібноту на згадку, а вечером пили шампанське (яке з дня народження залишилось) з полуницею :) Справжня відпустка!

Вперше в житті бамбук побачила :) то така кльова штука! і дуже мелодійний стукіт на вітрі.

День 4. Спорт

Я собі виробила гарний паттерн :) Зранку підйом, далі спортзал, джакузі, басейн, душ, сніданок. Після холодного джакузі (а воно в нас таким було), тепленький басейн (бо мабуть для дітей - з підігрівом) йшов на ура. Навіть на океан не дуже й то хотілось, та там і не поплавала б, бо сильні хвилі. Не скажу що нам не повезло з погодою - ми щодня купались і гуляли, але все ж таки було вітряно і часом навіть прохолодно, незважаючи на те, що Т менше 25-ти градусів не падала.

День 5. Сувеніри, морозиво і гамбургер

Сьогодні мій розпорядок дня особливо не змінився - зранку спортзал з басейном, далі океан, пляж і сонце, в обід знову спортзал, джакузі, басейн. Неймовірно тішусь тим, що діти багато часу на свіжому повітрі. Девід щоразу свій ранішній сон проводить на пляжі на лежаку під парасолькою :) сьогодні в такий тихий час ми з Емілі замки на піску ліпили, а ще бігали по пляжу і ракушки збирали. Гарно коли крім мене є ще двоє дорослих і всі по черзі можуть відпочивати чи бавитись з дітьми. Хоч в перший день нашої відпустки ми думали, що якщо двоє дітей, то треба і двох бабусь :). А не так вже воно і зле. Буває часом що діти капризні, їсти не хочуть, спати не йдуть, додому просяться :) але то дрібниці.

Кожен приймає сонячні ванни по-своєму :))

Вечером з'їли найсмачніший на світі гамбургер, причому мій замість булки був загорнутий в листя салату - смачно і корисно. Закусили таким же найсмачнішим на світі кремовим морозивом, по дорозі додому скупили частинку сувенірного магазину на згадку, і потопали вкладати дрібноту спати.

День 6. Схід Сонця

Давненько я схід сонця не зустрічала... Вже й забула як то гарно! Правда, зранку я вже сумнівалась що таки його зустріну, бо як тільтки прокинулась і вмилась як вирішив прокинутись Девід. Взагалі він рідко хоче спати сам без мене, але кілька днів таки вдалось без нього спортом позайматись.

Знаю,- більше схоже на захід :))

День 7. Додому

Найкращий ранок з усієї відпустки... океан тихий і спокійний... небо чисте з біленькими хмаринками... легенький вітерець... саме сьогодні найбільше не хочеться додому ніж будь-коли... залишалась би тут щонайменше на 2-3 дні... Але відпустка закінчилась і час повертатись.

Повірте,- на фото справді тихенький океан і майже відсутні хмаринки )))) ми просто мали з чим порівняти )))

Накупались з самісінького ранку в океані, погрілись останніми промінчиками Маямського сонечка і пішли пакувати валізи. Дорога додому виявилась спокійною якщо не сказати легкою. Машина-монореіл-літак-машина-дім :) швидко оперативно без пригод. Емілі товклась всю дорогу і заснула за 15 хв до приземлення літака. Девід всю дорогу проспав і перед самим приземленням прокинувся :)

Повернулись...

Як Ми Кемпінгували в Барабу

Я: Емілі, а ти знаєш ми їдемо завтра в маленьку подорож, ночуватимемо в палатках, весь день будемо бавитись надворі і навіть зубки чистити і їсти - все-все робитимемо на вулиці

Е: Хіба так буває? Мама, це якось неправильно! Зубки треба чистити в ванні, а спати в ліжечку

Приїхали :)

Доця і правда довго не могла зрозуміти навіщо її привезли на поляну і що там робити, але як повернулись додому через кілька днів, то запитала коли ми ще поїдемо на природу :)

Це вперше ми вибрались з палатками відколи в штатах (велике дякуємо всім бабцям, котрі нам привезли все наше туристичне спорядження з України!!!). Звісно, це не була поїздка з розряду справжньої туристичної (так щоб воду з потічків добувати і по горах лазити), але все одно вже щось. Якби мене запитали чи мені сподобалось, то я б однозначно відповіла "так, дуже"! Якби мене запитали про мої враження, то я б сказала що вони двоякі... З однієї сторони ліс, сосни, природа, чисте повітря, зелена поляна і навіть невеличкі гірки на які можна видряпатись, а ще вогнище і вівсянка на сніданок, а з іншої - обладнані туалети і душові, басейн з лежаками, дитячий майданчик і тенісні корти... Ще з іншого боку - чудова компанія (а нас було багато!), палаткове містечко, гарний настрій, посиденьки біля вогнища до ночі, цілодобове свіже повітря, вітерець і сонечко! Напротивагу - хвора Емілі (вже в перший день в неї піднялась висока температура), замало місця в палатці і майже безсонна перша ніч... В будь-якому випадку позитиву і гарних вражень було більше, тому до такої поїздки пасують теги #булокльово #хочуще #кемпінгуємо :)

Перш за все розкажу трошки що воно таке Барабу і де ми відпочивали. Отож, Барабу - це невеличке містечко в штаті Віскансін на північ від нашого штату Ілліной. Неподалік є всім відоме місто Wisconsin Dells - столиця аквапарків, про яку я вже колись трохи розповідала тут. Ми планували в якийсь аквапарк заїхати, тільки не планували що доця прихворіє. Але зараз не про це. А відпочивали ми в українському палатковому містечку Оселя, до якого вже 55 років поспіль їздять не лише українці, але й американці (ну знаєте, ті, котрі про себе кажуть українською з акцентом - "я був роджений тут" :)). Та Оселя - то така поляна на якій є дерев'яні столи з лавками, місця для багаття і на якій можна будь-де розкласти свого намета і навіть можна його там залишити і приїхати на наступні вихідні знову. Поляна велика, палаток поміститься багато. Є місця під деревами, ближче до лісу, тобто є і тінь і сонце - кому як більше подобається. Є навіть місцевий кіт з ошейником, який собі по кілька разів на день робить обхід території, ніби перевіряючи чи все впорядку :) Полянка сама по собі майже з усіх боків огороджена лісом, а за тим лісом (йти через нього хвилини дві :)) вже геть інша "природа" - туалети, в яких завжди є туалетний папір, душові кабінки, а ще басейн і тенісні корти і дитячий майданчик з гірками, і навіть будиночки для тих, хто не хоче відчути кайф ночування в палатці і готовий заплатити 75$ за ліжко і персональний туалет з душом. Ще є їдальня чи то правильніше сказати ресторан (я туди не заходила, не знаю), де готують на день кілька страв - наприклад, борщ, вареники і компот - і лише це можна сьогодні купити. Ми готували на вогниці і зовсім трішки на газовій плитці :). Ні, ви не подумайте, що я була проти такої цивілізації - повірте, з малими дітьми воно дуже зручно, коли можна розбавити їх перебування на природі гірками і басейном, а самій сходити в нормальний душ, а не обливатись водою з холодного потічка десь в горах або в гіршому випадку тиждень не митись :) Але погодьтесь, що трохи втрачається сама ідея якогось туристичного відпочинку, дикої природи і згущонки до чаю на десерт замість сирника, спартака і ще кучі смаколиків які всі з собою понабирали :). 

Отаке чудо нас зустріло майже при в'їзді до табору (певно гроші збирало за проїзд, а в нас лише картки пластикові з собою :)) - вляглось посередині дороги і навідріз відмовлялось відходити. Довелось об'їжджати :)

Майже карпатський потічок з місточком красувались в нас на території табору.

Я вже казала що там був дитячий майданчик? Доглянутий, гарний, з гірками, качельками і пісочницею.

Ще в дорозі Емілі отримала пакунок від бабці Іри (який я притримала саме до поїздки) і всю дорогу, а потім і в палатковому містечку тішилась своєю Пепою :)

Наша палаточка була такою мацюнькою (як каже доця) порівняно з гіганськими трикімнатними "квартирами" :)

І сосиски теж були, і стейки, і овочі на вогнищі... геть не туристичний похід, зате смачно :)

І озеро ми там знайшли - devils lake - краса!

Дуже романтично було кілька разів обійти весь сплячий табір о 6тій ранку з Девідом в рюкзаку. Давно я не відчувала тої справжньої карпатської ранішньої прохолоди, нарешті згадала що то таке коли трава мокра від роси, а разом з нею і мої ноги... це був, напене, найбільш такий пам'ятний момент з усієї подорожі... Я коли вже додому повернулась, сиділа за столом вечеряла і не могла зрозуміти чому мені вітер в обличчя не дме :) файно воно так цілодобово бути на природі!

А ви чули про СУМ? То така місцева українська дитяча організація типу пластунів (думаю Емілі туди віддати, здається з 4-х років вже можна). І от той СУМ якраз теж кемпінгував в Барабу і діти наших друзів там теж були, тому ми собі ходили дивились на їхні зібрання, виступи, ватру... наслухались українських пісеньок і натішились дітками :)

Емілі дуже полюбився її рожевий спальник, хоч я переживала, що вона боятиметься в ньому спати. Але ж ні, вона з нього вилазити не хотіла :)

А ось ВІДЕО для тих, кому мало просто фоток щоб відчути наші мандри :)

Якби мене хтось запитав чи поїхала б я туди ще раз, я б однозначно відповіла "Так!". Але вже пишу для тут себе shopping list для наступної такої подорожі :) Отож, треба купити:

 - велику палатку (замість нашої туристичної), в яку поміститься хоча б два queen матраци

 - вже згадані два queen матраци, замість наших туристичних, хоч і надувних, каріматок

 - пластикові контейнери для їжі, замість сотні кульків і торб в багажнику

 - великий контейнер-холодильник, так щоб на 3 дні продукти туди можна було закинути

 - ну і велику машину в придачу, щоб оте написане вище все в неї помістилося :)

А так як цього року таких витрат в нас не планується, то певно кемпінг вже зачекає до наступного сезону :)

3 Роки В Америці

Три роки тому саме у цю хвилину наш літак авіакомпанії LOT приземлився в Чикаго... Пригадую, що було мокро і холодно (в той рік місцева зима не дуже вдалась, хоч трохи снігу до березня таки випало), ще пригадую, що я прилетіла з температурою під 40, хворим горлом і повною сумкою медикаментів, налякана тим, що тут всі ліки продаються лише по рецептах від лікарів, до яких йти дуже і дуже дорого. Відразу з аеропорта нас забрали тоді ще просто Діма і Лєна - чоловік і дружина з Білорусі, яких ми до цього в очі не бачили, а тепер одні з кращих наших друзів, а Діма ще й хресний Емілі :). За пів року до цього ми з чоловіком вже були в Чикаго - прилітали у відпустку, та і хотілось подивитись що воно таке гамерика ще до того, як приймати таке важливе рішення про те щоб сюди переїжджати на довго, - тому ми доволі спокійно сприймали, власне, наш приліт, хоч і розуміли, що двотижнева відпустка - це одне, а довготривале життя тут - геть інше.

Пригадую, що в перший же вечір ми перезнайомились з купою нових людей, бо перший час (а потім виявилось що це аж пів року) ми жили в такому собі "комунальному" особняку з іншими схожими на нас - програмістами з України, Росії, Білорусі, котрі приїхали сюди працювати на одну і ту ж фірму. Зате було весело :) хоч, звісно, були свої "приколи" - купа незнайомих людей живуть в одному будинку і користуються спільною кухнею чи одним і тим самим кондиціонером/опаленням... самі розумієте... але, на диво, конфліктів було дуже мало і ми доволі швидко здружились і навіть досі багато з ким підтримуємо дружні стосунки і час від часу бачимось.

А ще пригадую ту маленьку "коморку" в якій ми з чоловіком жили усі пів року :) кімнатою її важко назвати, бо вже надто маленька була, зате і платили за неї ми порівняно копійки і, на диво, нам там було доволі комфортно. Важко сказати чому... чи це ми так легко адаптовуємось до різних умов, чи просто на той момент хотіли трохи грошей назбирати і не платити багато за житло... мабуть все разом... але нам, і правда, там жилось нормально. Кожен з нас мав свого робочого стола (я весь час працювала звідти ще на свою українську фірму) та і кімнатка була світлою з великими вікнами... так що спогади від життя там лише позитивні.

Вже у перші пів року в штатах наше життя докорінно змінилось і не лише через такий серйозний переїзд - ми ж змінили не роботу чи район проживання, або хоча б місто в межах України, ми змінили країну і не просто країну, а таку що знаходиться за N тисяч миль від рідної! І хоч ми і були в штатах раніше, але, насправді, нічого про них не знали, аж до переселення... та і до цих пір ще ого скільки всього "вчимо", взнаємо, читаємо - певно це безкінечний процес для нас :).

Чи змінились ми за ці 3 роки? Так, однозначно змінились. Ми стали спокійнішими (по моїх спостереженнях тут значно менше "подразників", які щодня дратують чи виводять з себе), безтурботнішими (незважаючи на те, що тепер ми батьки), трошки менше п'яними :) (за 3 роки ми тут хіба пиво п'ємо по п'ятницях, ну і ще шампанське по святах... кілька днів тому пили мохіто :)), добрішими, людянішими (особливо до незнайомих людей, більшість з яких проявляють таку ж доброту і людяність до тебе), більш самостійними, бо немає на кого розраховувати окрім себе (хоч і є багато хороших друзів), певно трохи мудрішими (бо приймали та і продовжуємо приймати багато важливих рішень, які б, мабуть, навіть не довелось приймати в Україні), мабуть щасливішими - не тому, що були якимись нещасливими в Україні, зовсім ні, ми і зараз цілком спокійно розглядаємо варіант повернення додому, якби раптом щось... а "щасливішими" в тому сенсі, що дуже багато змінилось в нашому житті - все кругом нове і цікаве, і воно таке мало не щодня - весь час стикаєшся з новими проблемами, є маса ідей для подорожів, море цікавих місць для проведення вільного часу... Я не кажу,  що цього всього не було в Україні, але мабуть там вдома ми ввійшли в якусь щоденну рутину робота-дім... хоч, все одно, ми багато подорожували... Але от пригадую собі як рідко ми бачились з друзями в Україні... чому? невже ми там усі були більш зайнятими? у кожного було більше своїх власних проблем? чи може далеко жили одне від одного? та ні... в межах маленького Львова можна було пішки піти в гості, або домовитись зустрітись і погуляти в будь-якому місцевому парку чи кафе в центральній частині міста... і ні для кого не було б проблемою добратись до місця зустрічі... А тут, де відстані вимірюються десятками і сотнями миль, ми умудряємось бачитись просто так, святкувати разом дні народження, свята і проводити час з людьми, яких знаємо лише 3 роки... важко сказати чому воно так, але тут ми стали більш товариськими і відкритими для зустрічей.

Ще ми стали батьками! І хоч ми з чоловіком ще не маємо якогось конкретного статусу перебування в штатах, але донечка вже американка, і тепер її в Україну пускають лише на 90 днів :).

З особистих досягнень - я навчилась водити машину, хоч правильніше буде сказати я навчилась не боятись водити машину (бо в Україні трохи водила, але то було так морально важко для мене, що зрештою я від цього відмовилась), однозначно крутіше стала розмовляти англійською, хоч майже не працювала тут (не рахуючи кількох тижнів), і навіть трохи іспанською :), знайшла нарешті час для себе і своїх забаганок (чомусь в Україні я на це часу знайти не могла), почала більше займатись спортом (принаймні в ті періоди, коли не ходила вагітною :)), завела друзів, з якими регулярно підтримую стосунки, завела блог (і тепер рідні знають навіть більше про наше життя, ніж знали, коли ми були в Україні), вдосконалила свої кулінарні здібності (я дуже мало готувала раніше, бо завжди поряд були обидві мами :)) і, як мені здається, стала якоюсь дружелюбнішою і легшою людиною, ніж була до цього. 

Звісно є багато мінусів отакого нашого переїзду, і найбільший серед них, це відсутність поряд рідних, хоч навіть на відстані ми отримуємо від них багато підтримки, але ж це зовсім інше. Звісно, ми сумуємо за батьками і сестрами (особливо перший рік мені якось важко дався, зараз вже трохи звиклась...), хоч і стараємось їх запрошувати в гості частіше, та і самі вже кілька разів літали додому (принаймні я і Емілі). Часом дуже не вистачає простої фізичної допомоги, особливо ми це добре відчули, коли в нас з'явилась Емілі і часу на себе не залишилось зовсім. Але ми вже звикли давати раду самі, хоч, думаю, що бабусям і дідусям було б дуже і дуже приємно бавити малюка хоч час від часу :). Але на це все можна глянути і з іншої сторони - майже усі рідні вже мають американську візу, і вже за 2 тижні ми чекаємо в гості батьків чоловіка, а за кілька місяців і мою маму, до речі то вже буде втретє. Так що не все так зле, бо хоч частинка України до нас таки час від часу прилітає. І навіть друзі! В нас вже було купа друзів в гостях! Просто багато хто з них айтішники і їздять  в штати по роботі, а нам пощастило жити в місті з одним з найбільших аеропортів і пунктів пересадок в штатах. От і багато хто летить через Чикаго і залишається в нас ночувати або просто знаходить один-два вечори для зустрічі.

А ще з моїх відчуттів і спостережень життя в Америці простіше. Попри всю незрозумілість медичної системи, все просто - маєш страхівку (бажано хорошу), платиш за неї щомісяця і вона майже все тобі покриває. Звісно, я трохи перебільшую, бо система страхування та і сама медицина тут дуже і дуже не прості, і навіть самі американці не до кінця розуміють як вона працює, але нам пощастило мати хорошу страхівку, яка багато чого покриває і ми вже більш менш орієнтуємось за що платитимемо самі, а за що ні. Жодних ходінь до лікарів "по знайомству", жодних взяток, незрозумілих процедур і т.д. Для мене тут медицина більш приваблива. Купити і оформити машину можна за кілька годин - весь процес купівлі вже налагоджений і відбувається однаково для всіх. Ні тобі відсутність бланків, вимагання тих же взяток, стоянь в черзі (черга є, але одна для всіх і по номерках - Все Чесно)! Перш ніж купити будь-який товар можна про нього в деталях прочитати в неті, будь-які рев'ю, оцінки і відгуки. Та і купити можна відразу онлайн, навіть не відвідуючи магазин, а як не влаштовує, то без проблем повернути, часто навіть безкоштовно поштою чи занести в магазин, якщо така опція є. З купівлею будь-чого тут взагалі дуже просто, а найпривабливіше якраз те, що майже все можна повернути до місяця часу, а інколи навіть і до 3-х місяців. Купувати Зручно! До банкоматів можна під'їхати на машині. З парковками проблем немає. Вулиці посипають сіллю ще за 2 дні до того як має випасти сніг, а якщо снігу надто багато то прибиратимуть його всю ніч. Завжди є customer service і місце куди можна поскаржитись, якщо раптом щось не влаштовує. Повернути свої гроші можна навіть за роздруковані фото, якщо раптом тобі вони не подобаються. Так, тут не будуть уступати місце чи пропускати в черзі маму з дітьми, бо це природньо їздити, ходити і стояти в черзі з малюками - тут всі так роблять! Так, тут за все треба платити, а без роботи взагалі вижити не реально, але тут Стільки Можливостей!....

Перечитала статейку і якась вона мені сумна видалась ). Але ж все добре насправді! Попри всілякі труднощі ми все одно щасливі, радісні, відкриті до нових ідей, подорожей і пригод! Вже так багато всього цікавого з нами відбулось за ці 3 роки, а скільки ще всього має відбутись! З нетерпінням чекатимемо нових змін у нашому житті, а чи будуть вони тут чи десь інде, це вже не таке і має значення. Головне, що ми разом і є один в одного!

Якось отак... :)

Тиждень 26 & New York, New York!

Переглянула фото з понеділка по п'ятницю нашого 26-го тижня і зрозуміла, що в мене їх лише 3 штуки - от як сумлінно я виконую обіцянку робити фото щодня... та ще й дві з трьох зроблені в один день... Але не сумуйте завчасно, бо мені все одно буде що вам розповісти, адже на вихідних ми собі полетіли до Нью Йорка! :) Але про це трошки пізніше, бо спочатку вже згадані вище три фото ).

Отож, я вже давненько планую написати постика в якому позбирати колекцію усіляких дивних потрібних і не дуже потрібних дрібничок, які можна знайти і купити в штатах - до прикладу, маленьку сковорідку для того щоб посмажити одне яйце, або пластикову коробочку у формі того ж посмаженого яйця, щоб понести його з собою на роботу (так ніби йому (яйцю) бідолашному буде не комфортно, якщо коробочка раптом буде йому завелика :)). Кожного разу як маю час трохи довше прогулятись по магазину, а не лише побігати по знайомих рядах і купити продукти/речі зі списку, знаходжу щось новеньке і цікаве для колекції. От на тижні побачила такі причандальки

І якщо пристрій для чищення ананасу (на фото справа) мені хоча б видається корисним (ті хто коли-небудь чистили ананас мене зрозуміють), хоч і не факт, що він буде функціональним, то такий собі чохол для банана на фото зліва, як на мене, зайва трата спочатку грошей, а потім і місця в сумці. Але про мої роздуми на тему потрібності і корисності всіляких отаких дрібничок, якось іншим разом.

Ще одним фото цього тижня виявилась моя замерзла доця :) щось перекупалась вона в басейнику і потім довго з рушничка вилазити не хотіла - так їй було тепло і комфортно.

А тепер, нарешті, про вікенд, Нью Йорк і купу вражень! А взагалі суботній ранок перед відльотом виявився дуже оригінальним - відкриваю я морозилку, щоб заморозити деякі продукти, котрі ми не встигли доїсти, і бачу отаке чудо

А виявляється, що то мій коханий чоловік разом з сусідом напередодні вечером вирішили швидко-швидко пивко охолодити і забули за нього :) До ранку пиво в морозилці недостояло ). Але ж я і відмивала ту морозилку по приїзді )). 

А потім був літак, вид на Манхеттен і Леді Свободу з висоти пташиного польоту, багато станцій метро і... ми на Time Square! Вже вдруге Нью Йорк зустрічає нас дощем і прохолодою. Вже вдруге ми прилітаємо в аеропорт Newark-а замість JF Kennedy, думаючи, що від нього простіше добиратись. Вже вдруге ми плануємо все на світі в тому Нью Йорку побачити за три дні і не встигаємо. Вже вдруге я розумію як не люблю цього міста і ні за що не хотіла б в ньому жити (навіть в апартаментах з видом на Central Park за 80 мільйонів :)). Так-так, ми з чоловіком вже вдруге в Нью Йорку і більше туди не хочемо :) Вирішили, що наступного разу, якщо взагалі туди поїдемо, то не раніше ніж за 15 років! Тільки ви не подумайте, що там не варто побувати - зовсім ні. Навіть дуже варто, хоча б раз у житті. Кожен з нас знає про Нью Йорк навіть більше, ніж думає, що знає. В першу чергу, мабуть, з фільмів - певно 90% усіх американських фільмів (особливо якихось ефектних або романтичних) зняті на Манхеттені (ну і ще в Чикаго :)), а ще з передач, статей, книжок, розповідей... Ну скажіть мені, хто не знає Леді Свободу? Вона, до речі, вважається найвпізнаванішою атракцією світу! Чи про Empire State Building, яка довгий час була найвищою будівлею в світі. Або про катастрофу 911 і меморіал, який побудували на місці братів близнюків? Це варто побачити хоча б раз у житті! Додамо до цього списку ще кілька атракцій, які не можна пропустити - Central Park (моє найулюбленіше місце в Нью Йорку), Бруклінський Міст, Top of the Rock, Музей Національної Історії, Brodway і 5th Ave, Time Square...

А далі що? Який Нью Йорк насправді? А насправді це місто просто кишить людьми... їхня кількість не залежить від дня тижня, пори року, дня чи ночі... ця безкінечна кількість людей ходить туди сюди по вулицях, метро, атракціях, магазинах... їх так багато, що бракує простору. Це відчуття ще більше посилюється, коли піднімаєш голову догори і дивишся на безкінечно довгі сірі будівлі побудовані ще в 30-х роках з маленькими вікнами і однотипною архітектурою. А машин і таксі в Нью Йорку, здається, ще більше ніж людей. Ну хто в такому місті їздить на власному авто? Це не реально! Ось на фото нижче буденний стан доріг на Манхеттені

Засмічений, сірий, шумний, загазований і дуже людний - таким мені вже вдруге видався Нью Йорк (в даному випадку Нью Йорком я називаю саме Манхеттен). Але в ньому таки є свій шарм і весь той "шарм" показують у гарних романтичних кінострічках, які ми дивились ще з дитинства... так-так, для фільмів обирають наймальовничіші види на хмарочоси з доріжок Централ Парку, або красиве освідчення в коханні на Емпаір з видом на Нижній Манхеттен... До речі, саме так мені чоловік і освідчувався 3 роки тому :) тільки його освідчення було просто мега романтичним! на дворі ніч, окрім нас на 102 поверсі цієї знаменитої будівлі ще два китайця і повна zero visibility )))) це було так романтично і гарно, що забути просто неможливо! Тому для мене це місто все одно залишається особливим, пам'ятним і дорогим серцю, незважаючи на всі його незручності. Я люблю спогади про наші прогулянки вуличками Нью Йорка, мені надзвичайно сподобалась вилазка на Liberty Island, хоч і на саму Леді Свободу ми не піднімались (квитки на корону взагалі треба купувати хоча б за пів року до поїздки :)), на 5th Ave офіційно мій улюблений Apple Store, а Memorial 911 просто вражаюче місце, хоч ми не потрапили до музею та і взагалі мало часу там провели, бо вулиці заливало дощем, а на плечику в татка спав втомлений малюк в дощовику )... До речі, після вилазки з малюком в Нью Йорк, мені навіть Вегас видався містом для дитини ))). Тому як маєте маленьких діток, то не плануйте подорожі до Нью Йорка, а зачекайте, поки ті дітки виростуть і самі оцінять красу його визначних місць. Бо все що могла оцінити Емілі це шумні брудні вагони метро (добре, що хоч крис цього разу ми не бачили) і море крикливих людей на вулицях. Хоча були і маленькі радості тільки для неї :) Наприклад, як мама нарешті випустила її побігати під дощем по калюжах на Time Square та ще й в босоніжках - ото було щастя! або коли по вулиці вже в соте проїжджало жовте таксі (ви ж знаєте, що це фішка Нью Йорка), доця показувала на нього пальцем і голосно кричала "Шяйн-шяйн" (то ми маємо зараз такого улюбленого мультика про автобус Тайо і жовту машинку Шайн)! або коли побачила макет справжнього синього кита у повний зріст в Музеї Національної Історії - ну зовсім як з її книжечки! Так що і малючок знайшов собі позитивні моменти в нашій подорожі :)

Та й таке... дякую усім хто мав сили дочитати роздуми на тему Нью Йорка до кінця :) А зараз трішки фото

Люблю Манхеттен на відстані або з висоти :)

А це один з басейнів Меморіалу 911. Вживу виглядає грандіозно!

Мокрий Тайм Сквер

Доця їздила в метро як доросла :)

Мама не могла зрозуміти що воно таке на тому Тайм Сквер робиться, що стільки народу :)

 А це ми зовсім замучили бідну дитину, що вона просто виключалась в мене на ручках в метро

Певно Емілі вже дуже надоїла гречка з термоса привезена ще з Чикаго, тому вона як побачила макарони в ресторані відразу напала на них :)

І на завершення трошки ВІДЕО вражень від нашої поїздки :)