Давненько залежалось "французьке виховання" у моєму списку непрочитаних книжечок... Чесно кажучи трохи навіть жалію, що не прочитала її ще до народження донечки. Хоч сказати, що книга мені сподобалась і я готова використовувати з неї багато порад - не скажу, але там можна знайти таки не мало цікавого і повчального. Власне про саму книгу - написана вона американкою (відомою журналісткою з Нью Йорка), котра переїхала в Париж, де і народились її малюки. От, власне, і книга про те що таке французьке виховання на практиці і його порівняння з американським. В книзі не мало гумору, тому читати легко і приємно. Та і взагалі стиль написання мені дуже заімпонував - все так доступно і цікаво написано, що важко відірватись. Хоча я дуже багато з чим не згідна. Звісно, автор володіє різними статистичними даними та і подруг американок в неї значно більше, ніж в мене, але все одно, якщо порівнювати з моїми спостереженнями, то дуже багато що не "сходиться", особливо у відношенні американських мам.
По-перше, автор стверджує, що всі французи не бояться дітей до садка віддавати змалечку, а от американки навпаки стороняться цього... З моїх спостережень це не зовсім так. Американці мають офіційного декрету 6 тижнів, і мало хто з них готовий залишити роботу і стати домогосподаркою з малечею на руках (не тому, що вони такі погані, а тому, що для того щоб вижити в штатах треба працювати). Пригадую як ми з чоловіком ходили на курси для вагітних і на питання чи ви збираєтесь з малечею вдома сидіти ствердно відповіла лише я (зрештою я була єдиною не американкою в групі :)) Так от, через 6 тижнів після народження майже усі працюючі мамусі виходять на роботу і не всі з них залишають дітей на нянь. Тут приймають малюків в садочки з 6-ти тижнів і з того що я чула і бачила, ті садочки зовсім не пустують. Та і такий садок буде значно дешевший няні.
По-друге, мені взагалі дивно як нація (це я про французів), котра ще донедавна віддавала дітей жінкам-годувальницям і платила за це гроші та і досі вважає, що годувати грудьми це не престижно (принаймні довше 3-х місяців) та і зовсім не корисно ні для мами ні для сім'ї вцілому, може претендувати на якесь "правильне" виховання дітей та ще й давати поради іншим. Власне, та інформація мене дуже обурила і я навіть в якийсь момент передумала далі читати. Але якщо не зважати на факт відношення французьких мамів до ГВ, то далі в книзі можна знайти цікаві ідеї і думки, просто треба добре "фільтрувати" і вибирати лише те, що справді підходить для сім'ї.
Загальне моє враження, що французьке виховання дуже суворе, аж занадто я б сказала. Французи вводять багато обмежень, з дитинства починають вчити дітей як поводитись в суспільстві і що дозволено робити, а що ні. З книжки складається враження, що усі французькі мамусі якісь такі "правильні" і ідеальні, та і діти в них просто янголи - і в ресторанах чемно їдять, і на дитячому майданчику слухняно поводяться і "чарівні" слова завжди кажуть... Не думаю, що воно насправді так, бо діти вони всюди діти і не можуть як роботи завжди слухати і виконувати те що їм кажуть. Тим не менше, після прочитання книги в мене склалось враження, що я якась неправильна мама, бо моя Емілі не їсть по годинах, а тим більше не їсть сама та ще й обід з 4-х страв і не чекає чемно за столом коли принесуть наступну тарілку, та ще й не з'їдає то все так гарно, що жодної крихти на підлозі. А ще вона не вміє у свої півтора складати за собою іграшки (хоч "всі" французьці діти то вже вміють), постійно від мене тікає на вулиці і на дитячому майданчику витворяє все що хоче, а не те що можна, бо я так сказала. Власне, схиляюсь таки до думки, що книга трохи ідеалізована, та і діти всі різні...
Дуже багато уваги в книзі приділяється, власне, тому як ставляться французькі і американські мами до розвитку дітей. Французи вважають, що в дитини має бути дитинство! Що ходити з малечку на плавання треба для того щоб отримувати задоволення від плюскання в воді, а не для того щоб навчитись плавати. Що читати і писати не обов'язково вміти з пеленок :), як і не обов'язково мамі ходити слідом за дитиною щоб постійно їй щось розповідати. Памела каже, що за її стостереженнями американські мами не відходять від дитини ні на крок ні на дит. майданчику, ні на прогулянці і без перестанку щось показують, вчать, пояснюють, або просто хвалять кожен крок дитини. Французи натомість вважають, що діти мають бавитись самі, а мами цей час можуть провести за чешечкою кави і приємно спілкуючись. І зовсім не обов'язково хвалити дитину за кожну вдало насипану гірку піску в відерко - навпаки, це псує дитину, бо потім вона лише похвали і чекає і перестає робити всякі речі просто для задоволення. Якщо вірити книзі, то французи взагалі рідко хвалять своїх дітей, а швидше звертають увагу на те, що можна було б зробити ще краще.
Загалом книга примусила мене трохи по-іншому глянути на виховання вцілому, навчила мене бути більш строгою з дитиною, але при цьому давати їй більше часу на самостійні забави, пояснила, що дитину змалечку треба вчити терпінню і не робити поблажок на те, що вона ще маленька і "як виросте - навчиться", дала зрозуміти, що дозволяти дитині абсолютно все (в рамках дозволеного звісно) це не завжди правильно, а обмежувати ті чи інші речі треба! і це зовсім не означає, що дитина не виросте творчою особистістю з різносторонніми інтересами.
Одним словом файна книжка, яку мамусям точно варто прочитати :).
По-перше, автор стверджує, що всі французи не бояться дітей до садка віддавати змалечку, а от американки навпаки стороняться цього... З моїх спостережень це не зовсім так. Американці мають офіційного декрету 6 тижнів, і мало хто з них готовий залишити роботу і стати домогосподаркою з малечею на руках (не тому, що вони такі погані, а тому, що для того щоб вижити в штатах треба працювати). Пригадую як ми з чоловіком ходили на курси для вагітних і на питання чи ви збираєтесь з малечею вдома сидіти ствердно відповіла лише я (зрештою я була єдиною не американкою в групі :)) Так от, через 6 тижнів після народження майже усі працюючі мамусі виходять на роботу і не всі з них залишають дітей на нянь. Тут приймають малюків в садочки з 6-ти тижнів і з того що я чула і бачила, ті садочки зовсім не пустують. Та і такий садок буде значно дешевший няні.
По-друге, мені взагалі дивно як нація (це я про французів), котра ще донедавна віддавала дітей жінкам-годувальницям і платила за це гроші та і досі вважає, що годувати грудьми це не престижно (принаймні довше 3-х місяців) та і зовсім не корисно ні для мами ні для сім'ї вцілому, може претендувати на якесь "правильне" виховання дітей та ще й давати поради іншим. Власне, та інформація мене дуже обурила і я навіть в якийсь момент передумала далі читати. Але якщо не зважати на факт відношення французьких мамів до ГВ, то далі в книзі можна знайти цікаві ідеї і думки, просто треба добре "фільтрувати" і вибирати лише те, що справді підходить для сім'ї.
Загальне моє враження, що французьке виховання дуже суворе, аж занадто я б сказала. Французи вводять багато обмежень, з дитинства починають вчити дітей як поводитись в суспільстві і що дозволено робити, а що ні. З книжки складається враження, що усі французькі мамусі якісь такі "правильні" і ідеальні, та і діти в них просто янголи - і в ресторанах чемно їдять, і на дитячому майданчику слухняно поводяться і "чарівні" слова завжди кажуть... Не думаю, що воно насправді так, бо діти вони всюди діти і не можуть як роботи завжди слухати і виконувати те що їм кажуть. Тим не менше, після прочитання книги в мене склалось враження, що я якась неправильна мама, бо моя Емілі не їсть по годинах, а тим більше не їсть сама та ще й обід з 4-х страв і не чекає чемно за столом коли принесуть наступну тарілку, та ще й не з'їдає то все так гарно, що жодної крихти на підлозі. А ще вона не вміє у свої півтора складати за собою іграшки (хоч "всі" французьці діти то вже вміють), постійно від мене тікає на вулиці і на дитячому майданчику витворяє все що хоче, а не те що можна, бо я так сказала. Власне, схиляюсь таки до думки, що книга трохи ідеалізована, та і діти всі різні...
Дуже багато уваги в книзі приділяється, власне, тому як ставляться французькі і американські мами до розвитку дітей. Французи вважають, що в дитини має бути дитинство! Що ходити з малечку на плавання треба для того щоб отримувати задоволення від плюскання в воді, а не для того щоб навчитись плавати. Що читати і писати не обов'язково вміти з пеленок :), як і не обов'язково мамі ходити слідом за дитиною щоб постійно їй щось розповідати. Памела каже, що за її стостереженнями американські мами не відходять від дитини ні на крок ні на дит. майданчику, ні на прогулянці і без перестанку щось показують, вчать, пояснюють, або просто хвалять кожен крок дитини. Французи натомість вважають, що діти мають бавитись самі, а мами цей час можуть провести за чешечкою кави і приємно спілкуючись. І зовсім не обов'язково хвалити дитину за кожну вдало насипану гірку піску в відерко - навпаки, це псує дитину, бо потім вона лише похвали і чекає і перестає робити всякі речі просто для задоволення. Якщо вірити книзі, то французи взагалі рідко хвалять своїх дітей, а швидше звертають увагу на те, що можна було б зробити ще краще.
Загалом книга примусила мене трохи по-іншому глянути на виховання вцілому, навчила мене бути більш строгою з дитиною, але при цьому давати їй більше часу на самостійні забави, пояснила, що дитину змалечку треба вчити терпінню і не робити поблажок на те, що вона ще маленька і "як виросте - навчиться", дала зрозуміти, що дозволяти дитині абсолютно все (в рамках дозволеного звісно) це не завжди правильно, а обмежувати ті чи інші речі треба! і це зовсім не означає, що дитина не виросте творчою особистістю з різносторонніми інтересами.
Одним словом файна книжка, яку мамусям точно варто прочитати :).
я десь тільки на початку книги лише. але мені подобається. звісно це не керівництво як правильно виховувати дітей. бо то вирішують батьки і ніхто інший. але корисні поради я вже звідти взяла і переконання, що не лише я така божевільна зі своїми поглядами теж. тому поки канікули в мене спробую подочитувати що почала. бо з навчанням все закинула.
ReplyDeleteщодо французів. вони дійсно не сильно панькаються з дітьми і дають їм багато особистого простору. українських батьків це шокує, коли на пікніку дорослі окремо, діти окремо і ніхто не бігає за малям і не трясеться над кожним його рухом. але це частина іншої культури це можна лише прийняти і змиритись. ну і теорія про шкідливість ГВ певно з коротких декретів і вийшла, щоб не сильно переймались : ) бо батьки чоловіка подруги вже після 3 місяців сидіння її з малим вдома почали коситись і натякати, що час би вже й на роботу вертатись : ) але в садочок не так легко ще й віддати дитину, черги великі. то довелось шукати няню, поки тато подруги приїхав до них в Париж і виконував нянині обов’язки : )
щодо американок і садочків/роботи все дуже залежить. якщо в мами була дуже гарна високооплачувана робота, їй вигідніше найняти няню і йти працювати й підтримувати кар’єру хоча б на неповний день. якщо економічно вигідніше сидіти вдома, то сидітиме вдома. особливо весело стає, коли дітей кілька і вони вже десь вчаться. і їх треба відвезти, забрати й відвезти в інше місце, і кожного в різне. то тут вже няня вийде дорогуватою. з того що я бачу в нашому місті, в основному це 2-3 дітей з різницею в 2-4 роки і мама з ними вдома. точніше возить їх цілий день поза домом кудись : ) садочків доволі мало і вони не такі й дешеві.
А от коли кілька дітей та ще й з малою різницею в віці, то і правда нюанси починаються. Ще якщо дитина в садку, то це принаймні на цілий день (ну якщо не хворіє чи там ще щось не трапляється), а от якщо вже в підготовчій школі, то з того що я знаю це лише на кілька годин і куди потім ту дитину дівати? А що взагалі літом робити з дітьми для мене просто загадка :) Знову ж таки, якщо садочок - то на цілий день і влітку і взимку, а школи то літом нема... треба дітей на всякі заняття віддавати, табори, гуртки, але я почала дізнаватись скільки воно коштує (хоч нам ще рано, але все ж таки) і виявилось що там за 2 тижні можна і півтори і дві тисячі викласти.... Одним словом в штатах з дітьми і без бубусь-дідусів весело :)
ReplyDeleteну я по друзям бачу, що може й мамі важкувато буде з малою різницею. але діти легше переживатимуть братиків-сестричок. бо чим більше різниця тим більше ревнощів : (
Deleteлітом що робити ха! тут в них ще й канікули раз на півтора місяці. то доводиться відпустки брати. в результаті все ж вигідніше мамі з дітьми висиджувати самій і працювати хіба неповний день, або вдома.
щодо бабусь-дідусів. я категорично проти. на пару годин побавити так. але на цілий день і щодня — ні!
Ой, а нам зараз так добре з бабусею ))) я колись теж так собі думала, що хочу лише сама малечу виховувати, але якщо вже зовсім немає на кого залишити і цілодобово з малюком сам, то задумуєшся як то добре, коли ті бабусі-дідусі таки поряд )) все в порівнянні.
Deleteв мене надто великий досвід споглядання результатів такого кидання на бабусь : ) мене це лякає більше : )
ReplyDeleteто здається, що добре. бо ми так росли в такій культурі, де якщо що є бабця та дід. от ми підсвідомо і запрогромовані, що є така можливість і тому без того важко.
А що саме не так? Бабусі балують? Надто багато дозволяють? Не виховують? Моя мама так свариться на малу більше ніж я ))))
Deleteтак одним словом не скажеш : ) якщо коротко — то вихованням мають займатись лише батьки і вони це мають робити теж злагоджено. авторитетом мають бути батьки. дитина має це розуміти. від бабусь-дідусів отримувати любов, турботу, мудрість та знання, але не виховання. коли у процес втручаються не батьки, якби добре вони це не робили це влаштовує збій. бо підходи все одно різні, вимоги різні, і т.д. і т.п. в результаті все сумно.
Deleteа сваритись не треба : ) бабуся має бути джерелом добра й смаколиків : D
А мені здається, що все дуже відносно. Ти правильно сказала, що батьки мають діяти злагоджено і якщо бабусям-дідусям пояснити основні принципи виховання, якими батьки керуються, то можна спокійно дитину "кидати" на них. Та і саме "кидання" - це дуже відносна штука, бо можна залишати на 8 годин щодня, а можна на годину, або і на годину в тиждень... вплив бабусиного виховання буде прямопропорційно залежати від часу проведеного з дитиною. Та і знову якщо повернутись до "злагодженого виховання" - нехай вже краще батьки і бабусі не дуже злагоджено виховують, ніж "не злагоджені" мама і тато (отакого я трохи надивилась), бо коли вже батьки між собою про виховання власної дитини не можуть домовитись, то про що тут казати. А ще я думаю, що не можливо розділити "любов, турботу, мудрість та знання" і "виховання", бо хоч не хоч, а навіть в прояві любові до внуків будуть виникати певні аспекти виховання. А ще я не думаю, що це якийсь наш менталітет такий "рости з бабусею" (хоч суджу лише по собі). Мене ніколи ніхто з бабусями не залишав, тому я не знаю "як це". Ось і коли сюди приїхала, то навіть і не задумувалась про те, що буде кому допомагати, бо знала що нікому (хіба зрідка і на трошки)... Але після того як бачу купу недоліків спілкування дитини лише з мамою (і з татом по вечорах), вважаю, що залишати дитину на близьких (бабусь, дідусів, друзів) дуже навіть корисно в першу чергу для самої дитини і зараз бучу купу позитиву в поведінці малої від проведення часу не з мамою. А ще я твердо вирішила що дуууже хочу, щоб моя дитина ходила до садка (хоч раніше трохи скептично ставилась, особливо з дуже раннього віку)! Ну якось отак :) Батьки і правда мають самі вирішувати як їм виховувати свого малюка, тому про такі речі важко сперечатись, бо немає однозначно правильної відповіді, просто комусь підходить таке, а комусь щось кардинально інше.
Deleteнє ну елементи виховання будуть звісно звідусіль. і від бабусь-дідусів, і від навчальних закладів, і від друзів та оточення. я про базові речі. в різних поколінь різні погляди на базові речі. і коли насильно впливають на виховання онуків проти волі батьків це не діло.
Deleteя про випадки, коли наприклад, мама з татом привчають зуби чистити зранку й ввечері, а бабуся дозволяє раз в тиждень. батьки привчають їсти лише за столом, а бабця чи дід бігають з ложкою по всій хаті, бо ж дитина голодна. або коли батьки донці категорично забороняють назвати дитину як вони з чоловіком вирішили і вагітній жінці треплють нерви своїми дурощами. я про випадки, коли мама привчає дитинку купатись і затримувати дихання та закривати очки, коли водичка ллється, а бабуся ревом оре, що та знущається з дитини. або коли лишають доньку з бабусею, а та втіхаря їй вуха проколить чи похрестить, чи ще щось доволі вагоме в житті дитини зробить і поставить перед фактом. є дрібніші приклади. ну там батьки дають дитині (3 років) ціле яблуко гризти, а бабуся вириває прямо з рота й чистить його. бо то ж не можна дитині таке давати. чи навпаки, батьки відтягують момент знайомства дитини з цукерками та іншими не дуже корисними солодощами. а бабця з дідом нишком годують цукерками.
звичайно діти повинні знати й спілкуватись з бабусями й дідусями. це прекрасно коли так. вони так багато цікавого можуть розповісти. я своїх втратила дуже рано і багато чого не встигла. але вони не мають заміняти батьків та йти проти їхніх правил у вихованні, або давити авторитетом.
і це не суперечка. просто так думка щодо книги і виховання : ) головне це любов до малятка. і чим більше людей його люблять тим краще : )
щодо садка. в американський нізащо : )
ой які страшні історії :) таке буває?? я ще жодного разу не мала нагоди спостерігати нічо з того... я просто дала своїм почитати Комаровського і тепер ми всі на одній хвилі як то кажуть )))
Deleteце ще не страшні. в мене стільки учнів було з сумними історіями, що тритомник можна написати. але якщо ви на одній хвилі, то все чудово : )
Deleteі взагалі підозрюю, що це я зараз така розумна, а як на мене звалиться то все можу й передумати :D хоча я людина жах яка вперта і від принципів не відступаю. єдиний порушений це переїзд з України. це був один шанс з мільйона чи мільярда, що моя відмазка спрацює. я завжди казала, що вийду лише за українця, а поїду лише, якщо чоловік буде з іншої країни, а серцю ж не накажеш. так воно і вийшло, що українець, але з іншої країни : ) от і не зарікаюсь після цього : )
Оля, я впевнена, що не з усіма бабусями-дідусями можна домовитися :) чесно, тобі скажуть "та-та", подумають " нічьо вона не знає" і, як не бачитимеш, то робитимуть по-своєму. Це не з досвіду, я просто так думаю :) так що тобі з бабусею пощастило ;)
Deleteі за садочок, я теж за - і спілкування з однолітками і особистий простір і легка самостійність...
так, я згідна, що не з усіма домовишся, не дарма ж Комаровський цілу книжку написав про "здоровий глузд родичів дитини" ) просто не мала нагоди бути свідком таких "виховань", от тому і мені воно якось страшно звучить, що бабусі-дідусі наперекір роблять і по-своєму. Але вірю, що воно і справді так буває... надіюсь у нас буде по-іншому :)
DeleteЯ не сварю на Емілі)))) Я трішки виховую)))) ну повинна ж вона мене запам'ятати)))
ReplyDelete:))) та запам'ятає куди ж вона дінеться )) о вже скільки словечок нових українських набралась - точно їх буде з бабусею асоціювати )))
Deleteкнижка файна! і та, її треба добре фільтрувати.
ReplyDeleteа бабусі-дідусі це добре, але теж має бути дозовано. Ми зараз трохи з мамою разом, то навіть в такому, що Ульці до школки одіти, розходимося в думках))) але таке різнобоке виховання, трохи батьки, трохи, бабусі, трохи школка, думаю якраз і файне для дітей.
за садочки, то я однозначно за! особливо для дітей, що живуть в інших країнах. Це практика чужої мови, насам перед, ну і дитина вчиться поводитися в суспільстві
До школи? Улька вже до школи ходить? Скільки їй рочків? :) А про різнобоке виховання, то я цілком згідна - тільки на користь!
Deleteойой, до "Школки"! то садочок по словацьки. школа в нас по плану аж в 7 років буде, то через 2 роки ще)
DeleteАааа, ну тепер буду знати трошки словацької ))) Я ж думаю, що ніби почала вас читати, коли Ульці десь біля трьох було, ти ще тоді розповідала про садочок Монтесорі ))
Delete