Як Ми Документи Оформляли Або "Кусочок Українського" в Чикаго

Після стількох місяців перебування в штатах і звикання до тутешнього сервісу, ми знову зіткнулися з кусочком нашого українського :) Давненько я не бачила дошки оголошень з роздрукованими заявами, документами і зразками. А ще давненько не чула української, хоча ні - швидше англо-української мови ). Той хто коли-небудь чув як розмовляє українською людина, котра все життя прожила в Америці, той мене зрозуміє. Це, насправді, дуже кумедно :) Та ні, ви не подумайте, що я насміхаюся з цього, зовсім навпаки, я рада, що діти, котрі тут народилися чи виїхали все одно пам'ятають і розмовляють рідною мовою. Просто кумедно чути фрази типу "Я була тут роджена" або "Бажаю вам мати гарний день" :).

А почалося все з того, шо ми вирішили доці українське громадянство зробити. Про наші українські установи мені відразу нагадала сама процедура оформлення документів (говорю лише про оформлення донечки громадянкою України, можливо інші речі, такі як вироблення паспорта, проходять якось по-іншому - не беруся стверджувати бо не знаю). Так от, перше, що мене насторожило це те, що додзвонитися в українське консульство майже нереально (нічого вам не нагадує? :)), принаймні нам так і не пощастило. Довелося відразу їхати. Працює консульство, звісно, тільки в робочі дні і робочі години (це я без сарказму, це цілком нормально, хоча працює тільки по кілька годин вдень, але тут теж їм є виправдання - не думаю що аж так багато є українців, яким там постійно треба щось переоформляти), тому Ромі довелося відпрошуватися з роботи (і як потім виявилося - не один раз). Попередньо переглянувши список необхідних документів на сайті консульства, ми були свято переконані, що за один візит все оформимо. І воно може б так і було, якби список вказаний на сайті був правильним :). Але де там, ми ж в українське консульство потрапили ). Виявилося, що нашому списку бракує ще немало документів, а ті що ми вже принесли вимагають не тільки перекладу, а ще й нотаріального завірення і вироблення так званого апостилю (а цього на сайті вказано також не було). Одним словом, потративши не один робочий день і немало грошей (переклад на українську - це дууууже дороге задоволення, та і сама процедура оформлення не дешева - тільки вписати донечку в наші закордонні паспорти коштувало $100), ми нарешті все оформили.

Оплата за ті всі послуги заслуговує, як на мене, також окремого абзацу ). Та ні, може воно і правильно, що оплату здійснити можна тільки грошовим переказом або сертифікованим чеком, але я все одно не розумію навіщо так складно... Ну не берете дебет/кредит карток, ну і добре, то беріть хоч чеки, але ж звичайні, а не сертифіковані! По-перше, сертифіковані чеки коштують грошей, по-друге їх треба замовляти в банку. Добре, що хоч банк є недалечко і нам не зайняло аж так багато часу здійснити той грошовий переказ.

Ще мене трохи насмішила процедура забирання документів. Звісно, ніякої доставки по пошті там не було (ми ж в українське консульство потрапили :)), тому забирати документи треба було також особисто. Але кумедно те, що прийти нам сказали приблизно через тиждень :) ага, так і сказали, що десь у наступну середу документи мали б бути готові (пам'ятаємо, що додзвонитися туди важкувато, якщо взагалі реально). Тому ми так для гарантії вирішили почекати тижні зо два і тільки тоді поїхали за документами. На наше щастя вони були готові!

Можливо для Вас - моїх читачів з України, ця статейка буде дивно виглядати, бо Вам немає з чим порівняти, але, перебуваючи тут стільки часу, мені порівняти є з чим. І, насправді, це зовсім не весело, а дуже сумно, коли в цивілізованому світі все зроблено для людей, а в нас ще досі якась палеозойська ера... Приємно, коли американські банки працюють до 7-8 вечора і по суботах, щоб людям було зручно... Приємно, коли тобі будь-які документи можуть надіслати поштою і вони точно прийдуть, та ще й можеш онлайн слідкувати в якому вони стані і де знаходяться... Приємно, коли на сайті можна прочитати всю-всю необхідну інформацію, а по телефону завжди додзвонитися... Приємно, кінець-кінців, коли з тебе не роблять дурня і винного, якщо ти не приніс якісь документи, а посміхаються, вибачаються і кажуть, що нічого страшного. Так, тут треба стояти в чергах і чекати, тут тебе з малою дитиною не пропустять вперед, бо ти точно така ж як усі і маєш порядковий номер в черзі. Так, ти платиш податки і немалі гроші за такі послуги, але ти почуваєш себе людиною. Мені сумно і шкода, що в нас в Україні не таке ставлення і не такі порядки, але дуже хочеться вірити, що і в нас все колись зміниться на краще!

А щоб на сумній ноті постика не закінчувати, ось вам кілька фоток, щоб краще собі це все уявити :)