Я Мама. Місяць 9-тий.

Перш за все варто сказати, що свої дев’ять місяців Емілі відсвяткувала у Львові ). Так-так, ми вже два тижні як повернулися додому і дуже тішимося зустрічі з рідними та друзями! Доцька тут дуже помінялася! Перестала людей боятися, до всіх іде на руки, сміється і бавиться навіть з чужими. Правда як мене бачить, то відразу до мене проситься =). Та і всі кругом дуже тішаться такому маленькому щастячку – дарують усілякі іграшки, книжки, одьожки, одіялка і купа всього іншого цікавого і потрібного. Є і “мінуси” зустрічі з рідними – доцю всі без перестанку на руках носять, а ще дають пробувати деруни і пиво – але то всі бабці такі і тут нічо не поробиш =).

Всі друзі в першу чергу мене за переліт питають. Так от, загалом пройшло все гарно і доця поводила себе чемно, хоча чесно-кажучи самій з дитиною важкувато, бо рано чи пізно все одно настають такі моменти, коли малечу треба кудись посадити, поставити або комусь віддати ). Якщо в літаку цей хтось - це стюардеса, наприклад, то при проходженні митного контролю - це хіба добрі люди, які тебе розуміють, бо нещодавно і своїх ручних діток не знали куди дівати. Так мені одна добра тьотя-американка допомагала з доцею, поки я роззувалася, витягувала ноути і планшети, а ще доціні пляшечки з водою, кремчики і пюрешки. Потім точно так само вона мені тримала дитину, поки я то все пакувала по місцях ). Але детальніше про перельоти планую описати окремо, оскільки літали ми вже не мало ). А взагалі, то доця не зовсім розуміла куди вона потрапила і нащо то всьо, тому частенько її стан був десь отаким:

А тепер трошки про те як минув цей місяць і чого малеча навчилася. Отож, Емілі вже вміє купу всякого різного показувати. Знає де лампочка і настінний годинник, а також де оченята в жабки Кумки і носик в песика Гави =). Вміє робити тосі-тосі, махати привіт і па-па (причому то різні рухи – привіт махає обома рученятами, а па-па – згинає і розпрамляє пальчики), бавитись “баран-баран-буць”. Ніяк не можу навчити доцю “велика-велика”, щось Емілі не подобається ручки догори підіймати ). Ще малеча знає де зубки в мами і навчилася показувати “но-но-но” – хоча то вже подія 10-го місяця =).

17-го серпня доця вперше сказала “мама” =) Я так тішилася тому, хоч і думала, що то просто в неї почали такі склади вдаватися (бо раніше лише “тятя”, “дядя” і “няня” виходило), але ж ні - доця чітко каже “мама” тоді коли повзе до мене і хоче щоб я взяла її на ручки =). Тому офіційно вважаємо “мама” першим нашим словом! Ще в Емілі вдається казати “баба” і бабці звісно тішаться, хоча доця насправді ще не знає, що то їх так треба називати ).

На початку місяця (1-го серпня) Емілі навчилася гарно на попу сідати і тепер їй майже не треба моя допомога в пересуванні – може доповзти, дотягнутися і взяти будь-яку іграшку (не знаю чи писала раніше, але з усіх іграшок Емілі частенько книжки вибирає, а потім собі сідає і “читає” з розумним виглядом)))! А повзає доця швидше ніж я ходжу ) не встигаю в кухню дійти, як вона вже тут-як-тут. Але багато повзати не хоче, бо навчилася вставати і тепер постійно находить якусь опору, встає і пробує топати. Вже може кілька кроків зробити вздовж опори, але тримаючись двома руцями – за одну ще боїться. А так, то малеча дуже смілива – відпускає обі ручки, пробує ходити, падає на попу і не плаче, всюди лізе, все на себе перевертає – так що мені весело ). А ще доця вже впевнено може показати і пояснити що хоче – в яку сторону йти, якою іграшкою бавитися, ображається і нервується, коли їй допомагають чи показують що і як робити – хоче все сама-сама (ну зовсім як тьотя Монтессорі каже).

Як на диво почала у Львові краще їсти творожки, йогурти, та і взагалі всякі овочі і фрукти побленданої консистенції (бо раніше любила кусати тільки щось тверде), видно “агуша” і “тьома” їй  більше довподоби, ніж американська органік продукція. Але гречка все одно залишається улюбленим продуктом =) наша дитина! Ще я вчу доцю маленькі печенька брати двома пальчиками – то так кумедно, коли вона бере їх долонькою, а потім в ротика намагається покласти, а в результаті кусає пальці і злиться =)

А ще ми вушка прокололи! Доці дуже подобалася тьотя-лікар, аж поки вона не полізла до вушок з холодним антисептиком ). Але після 3-х хвилин плачу, дуже швидко заспокоїлася. З кульчиками Емілі мені доросліша виглядає і зовсім вже на хлопчика не схожа, але то певно тільки мені, бо вчора під час прогулянки нас знову запитали “як ЙОГО звати” =)).

Доцька вже на вулиці хоче топати, то ми нарешті купили їй взуття, але то така мука натягнути на ніжки кросівки – купа плачу і незадоволення, а потім ще й небажання в тому ходити. Цікаво, то всі дітки так чи тільки моя??? [Відразу поправку внесу – кілька днів такого плачу і ми тепер гарно ходимо по вулиці в топіках! Але це подія вже 10-го місяця].

Якраз у свої 9 місяців Емілі ще й з трубочки навчилася пити =) ото думаю для неї купити таку непроливайку з трубочкою і нехай собі тішиться!

А більш детально про пригоди Емілі у Львові я обов’язково розповім в окремому постику =).