Пригоди Емілі у Львові :)

Вже більше тижня пройшло як ми повернулися зі Львова до нашого татка в штати... Відчуття змішані... і за Львовом сумую, бо все там таке рідне і миле серцю... але і сюди приїхали і почуваємося комфортно як вдома...

Цього разу поїздка додому була не тільки позитивно-оптимістичною як раніше. Мої читачі знають, що рік тому я вже приїжджала на Україну, але тоді доцька була ще в животику =) що, звісно, було набагато (!) простіше... А я собі думала, що буду мати відпустку =) приїду, віддам донечку бабцям і згадаю старі добрі часи коли можна було робити все що хочеш і особливо ні від кого не залежати. Ага, не так сталося як гадалося ). Перші два тижні Емілі з моїх рук просто не злазила - обіймала мене за шию, клала голівку на плечі і ні до кого на ручки не йшла. Та і плюс зміна часу... Кожної ночі в нас були забави по 5-6 годин, а вдень доця постійно марудила і хотіла спатки. Чесно кажучи, за місяць перебування Емілі так і не перейшла на український час, зате як ми сюди повернулися, то з першої ночі почала правильно по-американському спатки =).

Другий неприємний момент - це наші дороги... Справа не в тому, що я порівнюю їх з американськими... а в тому, що для дитини це стрес, принаймні для моєї дитини... Перша наша поїздка в кріселку закінчилася сльозами та істериками... і після цього доця більше в кріселку не їздила, а тільки на руках. А тут вже в мене бзіки почалися, бо я трішки помішана на безпеці дитини, особливо в машині... Короче, це ще один такий неприємний момент до якого за місяць ми з маленькою так і не звикли...

А тепер одні позитиви =) Наше морозиво Пломбір - просто смакота - їли ми його майже щодня. Як друзі і родичі побачили що я часом малечі його даю облизати, то почали мене мачухою називати (дякую, Оксані, за таке прізвисько =))).

Підсилився статус мачухи після того як в +19 градусів ми пішли з Емілі гуляти і О Диво в неї не було на голові шапки (!) та і одягнена була на короткий рукав. Для мене несподіванкою було те, як наші мами одягають діточок... Мамусі, тільки ви не ображайтеся на мене - я, звісно, не роблю висновок про всіх діточок, але ті, яких мала нагоду побачити, мене вразили... Якось мені здається надто тепло одягати дитину в сонячний день при +20 в шапочку і курточку... і то не маленькі діти - то такі що бігають, гуляють, топають, тобто тратять енергію. І я таких діток бачила, повірте, не мало. Але це справа кожної матусі, яка сама знає, що краще для своєї дитинки. Так що повернемося до статусу мачухи. А підсилювала я його ще не один раз =). Справа в тім, що в Америці люди простіше ставляться до всяких речей... і певно мені це також передалося. Вони можуть одягнути лялю прямо в купальника взимку, завезти в машині до басейну, а там огорнути в рушник і занести по вулиці в приміщення - бачила своїми очима не один раз. Ми такого поки не робимо, та і я не кажу що це правильно, просто розповідаю як воно тут виглядає. Або дітки можуть взимку ходити у в'єтнамках, з голими ногами і без шапок, але це тому що більшість пересувань відбувається таки на машині. Ті дітки, котрі гуляють на вулиці, звісно, тепліше одягнені.

Повертаємося до Львова і мого враження від поїздки. Вже за першу добу перебування мені запам'яталося паро дивних для мене речей:

• корови і їх чарівний аромат (ми жили за містом =)) - давно не чула
• під ранок нас розбудили кугути - дууууже давно не чула
• кавун з кісточками - давненько не бачила (тут певно такого і не знайдеш)
• маленькі тарілки і чашки - а гамериці все велике (!)
• люди в супермаркеті - жодна людина певно з сотні не звернула увагу на Емілі =) мені то було дивним, бо тут може буде одна яка не зверне... а решта будуть посміхатися, махати, вітатися, питатися щось... Мабуть наші люди більше заклопотані своїми справами і немають часу розглядатися по сторонах...
• крани теплої води справа =) - насправді, це я зрозуміла вже коли в гамерику повернулася - тут всі крани з теплою водою зліва - і як я раніше на це уваги не звернула? )

А скільки ми бачили всяких дивних для доці тваринок! І котиків і песиків і коників і голубів і ще купу живності у вигляді папуг і морських свинок. Ми то все мацькали, ганяли, гладили і навіть пробували на зуб =). Та, в Америці не часто таке всяке зустрінеться чи то на вулиці чи то навіть в зоомагазині. А якщо і зустрінеться, то його особливо і не потягаєш ).

Дуже вразило саме місто, люди, туристи і той дух патріотизму, який там витає! Стільки вишитих сорочок, українських прапорів і ленточок, я ще ніколи не бачила! І це в звичайний буденний день! Так гарно і мило і любо на таке глянути! На радостях накупили і наотримували в подарунки купу вишитих сорочок, футболок, крайок та іншої символіки ).

Обов'язково треба згадати про їду. Сихівський Батон і досі на першому місті в списку найбажаніших українських продуктів =)) Не дуже поступаються йому і вишні (в Америці їх можна знайти хіба на якихось фермах чи фермерських ринках). Курка! Яка ж добра українська курка і всі страви, які на ній можна приготувати! А все решта і в гамериці добре... Ну хіба ще динь таких файних медових тут немає - більшість з них як яблука тверді і далеко не такі солодкі, як наші ).

А ще ми були в Карпатах! Як я мріяла гори побачити! Як же там гарно! Відпочивали в Славську, піднімалися на Тростян, гуляли на політехніці, дихали карпатським повітрям і пили справжній трав'яний карпатський чай =) Ням-ням! Тепер доця ще й на вершині гори побувала!

А ще я стала хресною мамою для маленького Марка і тепер маю двох похресників - Марчика і Марка =) А Емілі має нову подружку )

І на завершення просто не можу стриматися щоб не подякувати моїй мамусі, яка не відходила від Емілі весь час і дууууже мені допомагала! А ще навчила внуцю купу всього файного і так прикольно з нею бавилася, що Емілі під кінець нашої подорожі вже не до мене на ручки просилася, а до бабусі =)

Не вельми приємними виявилися останні кілька днів перебування у Львові - налякала мене доця, що тут ще скажеш... Але добре, що все добре. А на загал, то наша поїздка вийшла аж перенасичена приємно-позитивними і радісними моментами! Тому з нетерпінням чекаємо наступного візиту додому!