Проект "12 Місяців". Лютий. Батьки в Гостях

Щось я трохи таки переоцінила свої можливості щодо вільного часу на блог загалом та і на Проект "12 Місяців" зокрема. Але як би там не було, ентузіазм ще не пропав, тому потроху надолужуватиму :) Отож, лютий і яким він для нас був.

Головною подією цього місяця було гостювання у нас Роминих батьків. Мама вже була вдруге, тому нічого особливого від штатів не очікувала, а от тато страшенно хотів тут усе побачити. Збігаючи наперед, скажу, що Ромин тато вже в перший день розчарувався тою гамерикою :). Він ретельно готувався до приїзду сюди і передивився море відео про тутешнє життя, так би мовити "звичаї" :), природу, будиночки і купу всього іншого (на момент приїзду тато знав в рази більше про гамерику, ніж ми з чоловіком :)). Проблема була лише у тому, що більшість роликів було про сонячну і яскраву Каліфорнію, а не про снігове, холодне і похмуре (принаймні в таку пору року) Чикаго. Тато очікував тут побачити гарні затишні комфортні будиночки (по типу європейських, яких мав нагоду за життя ого скільки надивитись), гарні алейки і добрі рівні дороги... А мало того, що приїхав в тутешні -20, так ще й в наші апартаменти, де з вікон дує взимку :) а кругом такі, ну ви знаєте, типові американські будинки оббиті ззовні дерев'яними штахетами :) От і уявіть собі його "перші" враження :). Звісно, ми старались показати і інший бік медалі - повозили батьків по дорогих районах і тепер вже показали будинки-замки з красивою декоративною цеглою ззовні, звісно їм дуже сподобались всякі тутешні міроприємства - величезне чиказьке щорічне авто-шоу, музей Харлея, тутешні моли і всяке такі інше.

Хотілося б батькам показати знааачно більше всього, але так вже склалось, що прилетіли вони взимку (то й навіть погуляти дуже вийдеш) та ще в нас малюк тільки народився, то батьки дууууже нам допомагали з обома дітлахами, тим більше як врахувати, що ми тут всі похворіли. Тато ще казав, що почуває себе тут як на підводній лодці - застряг і нікуди не виберешся :))).

Це фото Емілі з дідом Вовою офіційно одне з моїх найулюбленіших!

Але трохи таки ми батькам на голову повилазили :))).

Звісно, їм дуже сподобалось місто! Таких хмарочосів вони ще ніколи раніше не бачили! Але все одно там було холодно, вітряно і морозно, а самі знаєте як погода може зіпсути будь-яку красоту. Зате, от буквально нещодавно, ми показали татові фотки з Чикаго, то перше питання було - де це ви завезли Оліну маму і чому мене туди не завезли :))) а далі каже: "то коли ви мене до себе в гості знов запрошуєте?" :). А поки гостювали тут у нас, то часом вже доходило до зміни дати вильоту на ранішу :).

Бракує лише фото батьків з Чикаго, але я їх десь поділа, а як знайду, додам.

Ромина мама нам пекла/варила/готувала багато смакошиків, за що ми їй дуже-дуже вдячні! Ось одні з таких - булочки з корицею і маківник (десь фото маківника я загубила) - намка!

а ще наробила нам повну морозилку домашніх смачнющих пельменів, які ми ще досі по суботах варимо :) update: в минулу суботу з'їли останню партію :(

Ще Девіду в лютому сповнився місяць - ось який він був манюнький (цю одежку ми вже віддали в добрі руки :) виросли з неї відразу після оцього фото :))

Емілі вподобала собі кататись по хаті в візку - ну Девіда ж катають, то чого ж і їй не можна? (вже їй то пройшло) а ще сидіти в Девіда (своєму колишньому) карсіті

І ми вперше вибрались гуляти всі вчотирьох

Нам з Емілі дуже полюбився кумон і ми тепер частенько собі докуповуєм нові зошити і робимо різні-різні завдання (реально, то крута штука! принаймні ми з доцькою зацінили)

Дістали Девіду ще недавнішнє кріселко Емілі - то хто б ви думаєте там частіше сидів? :) До-речі, Девід з нього вже майже виріс - дупа на землі лежить, як садимо його туди :)

Прийшов нам з чоловікової роботи пакунок для Девіда з привітаннями з народженням малючка. І хто б ви думали того пакунка розпаковував? :) Емілі вирішила що то їй, розпакувала, перебрала і передивилась кожну штучку, навіть шапку на 6 місяців натягнула на голову. А потім сказала що то все для бейбічок і пішла бавитись "дорослими" іграшками :)

Лютий мені ще дуже запам'ятався тим, що доця навчилась на велеку кататись )) правда на балконі (вона чогось боялась його на вулицю витягувати, та і не надто воно зручно було б в тих куртках-штанах їздити)

Зробили ми отаку "невеличку" відкритку з доцею на подарунок маленькій Валерії (колись в Христі Слободян щось схоже підглянула)

Вже з лютого нам полюбився слінг

а Емілі братик :)

А на завершення для гарного настрою тримайте отаке фото

Таку футболочку з посіпакою на передньому плані Емілі отримала від Наталі і бабці Іри в подарунок на 2 рочки. Тільки от кожного разу як її на доцю одягаю мені здається що на спині написано МІЛІЦІЯ :)))))

П'ятничний Настрій...

хочу щоб діти не плакали, а мені для цього не треба було "танцювати" кругом них; хочу з'їсти багато солодкого і щоб воно ніяк не позначилось на моїй дупі; хочу щоб посуд сам помився, а мені для цього навіть не треба було б складати його до посудомийки; хочу щоб діти були на повітрі на гірках на природі, а я лежала вдома на дивані і нічого не робила; хочу кудись далеко поїхати машиною і не нервуватись, коли хтось плаче, бо набридло сидіти в кріслах; хочу в Європу... хочу до Львова... хочу у відпустку... хочу подивитись фільм від початку до кінця і щоб не треба було натискати на паузу; хочу взагалі подивитись хоч якийсь фільм... хочу купити щось для себе, а не для когось і щоб ще й грошей не потратити; хочу кефір, а він як на зло закінчився; хочу щоб хтось прийшов і приготував їсти і щоб таке щось смачне і оригінальне; хочу щоб в морозилці не закінчувались пельмені бабці Валі і вареники бабці Іри; хочу на фестиваль - покататись на гірках - без дітей! хочу мати час щоб з Емілі бавитись лялічками і ліпити з пластиліну; хочу в кіно! хочу мати час щоб бавитись з Девідом, а не просто класти його в люльку, манєж, крісло, а тоді бігти ставити прання чи пилососити; хочу зустрічати чоловіка з роботи веселою, намальованою і в гарному настрої з готовою вечерею на столі; хочу прочитати книжку - не одну сторінку, не дві, а п'ятдесят; хочу поспати до 10ї і прокинутись тоді, коли сама хочу; хочу поїхати в магазин без запитання "а що ти мені купиш?", сказаного 100 разів; хочу з'їсти гарячий обід, щоб не перепідігрівати його в мікрохвильовці три рази; хочу щоб доціні іграшки завжди були на своєму місці; хочу щоб через відкриті двері балкона не залітали мухи і жуки, і так щоб Емілі їх не боялась; хочу з'їсти канапку в 11тій вечора і не думати скільки вага показуватиме завтра; хочу гарні платтячка і футболочки, і так щоб не треба було думати чи зручно в них буде годувати Девіда на вулиці; хочу щоб Девід наїдався хоча б на три години і ми спокійно йшли всі разом гуляти; хочу щоб діти завжди були веселі і багато сміялись; хочу не діставати чоловіка, коли в самої поганий настрій; хочу щоб хтось подарував мені квіточки... хочу мати час на блог, на захцянки, на себе... хочу трошки спокою...

Девіду 5-ть!

Якимось найособливішим днем цього місяця мені видалась п'ятниця 24-го червня. По-перше, в цей день в Девіда прорізався перший зуб :). Якось я не очікувала, що то буде так рано і так несподівано - ще вчора гриз мого пальця і не кусався, а сьогодні вже кусається і то боляче (ну ви самі знаєте які ті зуби гострі). По-друге, в цей день ми вперше ходили всі разом (тобто я з дітьми) зустрічати татка з роботи, тобто з поїзда, і вперше Девід так довго мені просидів в рюкзаку та ще й в ньому заснув! Так, ми вже пересіли до рюкзака і тепер носимось в ньому, принаймні пробуємо. Емілі я туди пересадила десь з 6-ти місяців, а Девіда вирішила раніше, бо він вже більший, ніж була Емілі в свої 6-ть :). По-третє, в цей день малий Девід вже так впевнено почав стояти на колінках і на ручках - десь, певно, хвилини дві отак без перестанку хитаючись може простояти і, навіть, пробує совгати тими колінами туди-сюди, тільки ще не розуміє що з руками треба зробити щоб поповзти, а може йому ще важко таке робити. Якби там не було, а малюк вже дуже хоче руху :) От якоюсь такою особливою для нас видалась минула п'ятниця...

А загалом місяць був цікавим - Девід навчився хапатись за свої ноги і навіть кілька разів в нього виходило тягнути їх до рота; почав цікавитись тим що ми всі робимо за столом (тобто їмо) і почав вимагати щоб його теж за стіл брали з собою, тому, певно, скоро буду йому вже стільчика для годування діставати. Хоче сидіти або стояти або повзати, але ніяк не лежати - треба точно діставати стільчика і ще стрибунці Емілі (ну такі, знаєте? щоб підвішувати, садити туди бейбіка і він собі ногами від землі відштовхується і стрибає - Емілі подобалось). Як і сестричка любить щоб його тримали на руках, а він буде підстрибувати і відштовхуватись від будь-чого до чого ноги дістануть. Так, пішла я в кладовку за стрибунцями і стільчиком :)

Все інше залишається стабільним - сон, незважаючи на зуби, - стабільний; гамання, незважаючи на ті ж зуби, - стабільне. Часом буває капризний, часом хоче більше уваги, часом дуже, навіть, самостійний, часом добре їде в машині і бавиться або спить, часом плаче... Все стабільно :) всі ж вони ті діти такі "стабільні", ну хіба нє? :)

А ось наше з Девідом селфі :) В нас тут басейни повідкривались, то ми собі стараємось ходити, по-можливості, бо обоє моїх дітей дууууже люблять воду!

А ще мені малий став більше схожий на татка, та і взагалі посерйознішав - менше посміхається, більше хмурить брови - геть як татко :)

Девід. 4 Місяці. Круть-Верть і Позитивчик :)

Приходимо ми з Девідом до лікаря на плановий огляд. Заходить лікар в кабінет, дивиться на малого, котрий примостився в мене на руках і питає: "То скільки вам вже? 5 місяців? 6-сть?", а я кажу: "Та ні, чотири.", а вона: "4-ри з половиною?". А потім дивиться до свого комп'ютера і така: "Ой, та вам же тільки 4-ри виповнилось, а чого він такий великий?" :))). А Девід і правда хлопчик величенький і якийсь довгий і пампулястий, тому йому всі дають більше, ніж є насправді :). Важить він 6.930кг а зріст має 65см. Лікарка ще двічі його перемірювала після медсестри, бо їй здавалось візуально, що там більше ніж 65 :).

Взагалі Дейв дуже веселий хлопчик, багато сміється, до всіх посміхається. Бабця Іра називає його "позитивчиком" :). А ще він дуже спокійний, коли все добре, тобто коли ситий і йому не холодно і комфортно, то він буде собі самостійно лежати в своєму кріслі, на всіх дивитись, щось розказувати, бавитись іграшками і посміхатись. І так сидіти він може і пів години і нікого йому не треба, а якщо з ним балакати, то і годину запросто висидить! Але це хіба якщо в кріслі, бо в ньому не виходить перевернутись і повзти, а хіба лиш пробувати сісти можна, а пробує малий дуже настирно - так кумедно тягне ту голову і шию вперед і ще й руками допомагає відштовхуватись. А от якщо покласти його на будь-яку горизонтальну поверхню, то менше ніж за 2 секунди він вже буде на пузі і кудись повзтиме :). Так-так, вже з 3,5 місяців Девід впевнено вертиться зі спини на пузо, а нещодавно і навпаки почав перевертатись. Найбільше мене смішить, коли він замість лежати і дивитись на мобіль над ліжечком, перевернеться на пузо, а тоді починає заглядати на ті іграшки, та ще й нервується, що то не зручно і важко :) А ще вже кілька тижнів як Девід повзає :) ну, я це так називаю, бо він таки переміщається з одного місця на інше і то досить швидко, тому його вже не залишиш отак на ліжку, бо точно звалиться (навіть з нашого кінг беду :)). На місці крутиться на всі 360, а повзає він як гусениця: на коліна вже добре стає, ногами сильно відштовхується, а носом допомагає, опиняючись далеченько від того місця на яке його поклали :) Виглядає дуже кумедно. Десь вже тиждень як впевнено на ручках піднімається і трохи навіть так тримається і розхитується... Одним словом шустрий пацан, якому вже дуже хочеться якогось руху, бо лежати геть не цікаво :) Самі переконайтесь - ВІДЕО

Ще малюк нарешті почав цікавитись іграшками (бо раніше йому оті кольорові вісюлькі геть не були потрібні, йому треба було лише щоб ним поговорили і поусміхались :)). А тепер може навіть трохи побавитись, потягати то все кольорове до рота, посмоктати і пооблизувати, і ще порозглядати.

Частенько задумуюсь про малого як про "покращену версію" Емілі :) (до-речі, ось якою була Емілі в 4-ри місяці). Емілі, донечка, якщо колись настане такий день і ти захочеш прочитати мамин блог і раптом натрапиш на цю статтю, будь ласка не ображайся на мене :). Ти все одно моя найкраща дівчинка Емілі і в цілому світі більше таких Емілі немає! Але ну так вже сталося, що в багатьох аспектах твій братик - це така "покращена версія" тебе :). Ну правда, не підібралось у мене інших слів щоб описати всякі отакі стандартні речі, які трапляються з малюками. По-перше, варто сказати, що Девід дууууже схожий на Емілі і візуально (судіть самі з наступного фото) і отими всіма своїми дитячими приколами (далі поясню).

Тільки от все те, чим він мені так на неї схожий, це якась лайтовіша версія :) Ну от дивіться:

- обоє моїх дітей до певного віку не вміли спати саменькі, тобто не на мені :) (перші 2 тижні з життя Девіда не рахуються :)), от заколисала я доцю, ніби ж міцно спить, тільки намагаюсь покласти в ліжечко чи на ліжко наше чи у возика, як Емілі тутже відкриває широко очі, а потім і рот :). Девід робить те ж саме, але через 2 хв, після того як кладу (так було раніше, а зараз вже зовсім легко покласти і буде спатки).

- обох дітей мені доводилось вчити засинати біля грудей (ні Емілі ні Девід цього не вміли від народження), тільки Емілі навчилась лиш десь в 6 місяців, Девід в 4-ри.

- обоє вміли спати лише по 25хв, десь ближче до 6-ти місяців Емілі могла часом поспати 45хв, а вже після року і півтори години непрокидаючись. Девід вже зараз часом може і 45хв поспати, а часом і на 2 години вирубитись (хоч то дуууже рідко, але буває)

- в обох малюків був період, коли вони чомусь дуже сильно повертали молоко, коли бурпали, тільки в Емілі це тривало майже 2 місяці, а в Девіда 2-3 тижні

- обоє не любили (та і досі не надто люблять) їздити в машині. Емілі вперше заснула в машині коли їй було майже 2 роки, уявляєте? :) Я не перебільшую - так воно і було. А от Девід часом, коли він не голодний і час спати, то може навіть сам заснути в машині чи у возику на прогулянці

- взагалі возик, то окрема тема, бо Емілі його полюбила (хоч ні, правильніше сказати - перестала так ненавидіти) десь приблизно в півтора роки. Девід, натомість, може в ньому пів годинки покататись, а якщо дадуть погризти і порозглядати якусь вісюльку, то змилується над батьками і довше там просидить (версія для бабусь-дідусів - "пролежить" :))

- і акне і дайпер реш - все було в обидвох! Тільки в Девіда в лайтовішому варіанті

- а реакція на сонце! То мабуть всі діти його не люблять, але Емілі криком кричала в ту ж секунду, коли їй на личко попадали проміння, а Девід хіба трохи похмуриться і очка зажмурить

- а найбільше мене тішить те як він любить одягатись :) ну от всі ж діти цього не люблять, правда? А він любить :) Пригадую, я для Емілі з України замовляла щоб родичі привозили такі бодіки, які ніби і бодіки, але на кнопках (щоб через голову не одягати, бо крик був), аж допоки тут таких в h&m не знайшла. А от Девіду одягаєш звичайного бодіка через голову, а він рже :) ну чесно - дитина просто заходиться сміхом! То так кумедно! От тільки зараз воно йому трохи перейшло, і тепер він лише мило посміхається :)

Ну чим не "покращена версія"? :) Цікаво як воно буде з прикормом, бо Емілі не надто хотіла щось їсти, а я дуже хотіла в неї щось запхати, бо мені здавалось, що раз книжка пише в пів року почати прикорм, значить молоко перестало бути корисним і достатнім. Тому було купа нервів з тим прикормом - я готувала, вона не їла, я нервувалась, знов щось готувала, а вона знов пробувала і кривилась :) Тепер я мама розумна, знаю що в молоці купа всього корисного, а головне достатнього для розвитку дитини, хоч і до півтора роки, а ще цього разу я зовсім не збираюсь аж так щось мучитись і виготовлювати - буде пробувати малий все з нашого столу - різне і доросле. Але про це ще рано говорити, тому побачимо як воно буде через 2-3 місяці.

Гарно спить (боюсь наврочити, але ж вже про все треба розказувати): засинає в 9-10, кладу в ліжечко, прокидається десь о 3тій, бо час їсти, забираю до себе, годую і засинаю разом з ним і так спимо до ранку (тобто десь до 7ї). Раніше він завжди спав поряд зі мною, але так мені цікаво було спробувати чи спатиме в ліжечку, що я не втрималась і таки перевірила. Спить і нікого йому не треба :) Він би так і всю ніч спав, але о 3тій це мені вже дууже ліньки його туди-сюди носити.

Нам ще не виповнилось і 3х місяців як малий почав носити підгузники 4-го розміру і бодіки на 6 місяців, які йому вже впритик, тому скоро на 9-ть перейдемо :) Емілі, пригадую, все по-плану носила: в 3 місяці - одяг на 3, а в 6 на 6 і то так було весь час, навіть зараз в свої 2,5 дещо доношує ще на 2 рочки, а дещо вже носить на 3. Цікаво який розмір носитиме Девід в свої два з половиною :)

Отакий от він мій маленький хлопчик-горобчик (щось до нас причепилось таке прізвисько) Девід в свої 4 місяці :)

Емілі - Чомучка і Два з Половинкою :)

Прийшов якось мій чоловік додому і бачить, що Емілі стоїть на одній нозі (а була ця історія давненько, ще Девід в животику тоді був) :) питає мене, що то ми таке робимо, а я розказую, що сьогодні прочитала що повинні вміти діти віком 2-3 роки. А далі кажу, що Емілі вміє все зі списку, окрім як стояти на одній нозі (власне, я перевіряла чи вміє чи ні) і вирізати ножицями. Не знаю як би то вам краще описати ті емоції і вираз обличчя, який з'явився на його обличчі :)) а далі каже мені: "Значить наша дитина рахує до 10-ти, складає пазли, вміє розказувати десь зо 5-ть віршів і не менше заспівати пісеньок, танцює і стрибає, а ти переймаєшся, що вона не вміє стояти на одній нозі?" :))) Завіса!

Насправді, як би то вам краще пояснити... бувають моменти в моєму житті, коли я, і правда, чомусь дуже переймаюсь тим що вміє чи не вміє доця. Але зовсім не тому, що хочу щоб вона відповідала якимсь стандартам чи була кращою за інших дітей. Мабуть, швидше, тому, що хочу бути хорошою мамою для неї і щоб їй було зі мною цікаво і щоб вона спробувала багато-багато всього різного і ми обидві зрозуміли, що їй насправді подобається, а що дається важко чи зовсім не цікавить, принаймні зараз... якось отак... то лише я така чи інші мами теж так заморочуються? :)

Але це все ліричні відступи, а розкажу я вам трішки про мою Емілі в її 2 з половинкою рочки. А вона дівчинка дуже цікава, розумна і мега потішна! Ловить все на льоту, повторює все що треба і не треба, видумує-придумує-перекручує і хитрує :). Найбільше мені подобається, коли якісь словечка чи звороти чи цілі речення ніби і повторює з почутого раніше, але при цьому дуже влучно використовує цілком в іншому контексті. 

Просто обожнює фрази "я такого ще не бачила!" і "так не буває" або "хіба так буває?" (і при цьому таку здивовану гримаску робить) і всі історії, які такою фразою супроводжуються. Наприклад, повертаємось додому з майданчика, вечоріє, дивимось на небо, а там і сонце і місяць. Емілі так дивується і каже "ну як так може бути? так не буває! я такого ще не бачила!" і весь наступний день всім по двадцять разів розказує історію як на небо вийшов місяць ще до того як сховалось сонечко і додає що це "дивина" і вона такого ще ніколи не бачила. А починає історію фразою "ну ти уявляєш? ..." =)

Приїхала до нас в гості бабця Іра. І тут щось Емілі ганяє туди-сюди, мене не слухає, я на неї сварюсь, а у відповідь чую: "мама, но-но-но, я тебе зараз випущу на вулицю і ти улітіш" :). А це лиш 3 дні в компанії бабці Іри пройшло )))) хоч бабця стверджує, що вона тут ні до чого :)

Привезла бабця Іра мозаїку і з величезним ентузіазмом сіла вчити Емілі нею бавитись. Доця, звісно, її не слухала і сама добре знала що їй робити! Вона вибрала собі всі білі мозаїнки, склала їх в одну купку, сказала "я виграла", а тоді пішла займатись іншими справами :) от і побавились!

Якось я розказала бабці Ірі по скайпу, що Емілі любить всілякі історії про планети. В результаті до нас прилетіли з України не лише купа книжечок про космос, а і картинки (такі окремі, і на кожній якась космічна тематика, і про кожну можна годинами розповідати), і навіть плакат з картою зоряного неба :) Тепер в Емілі улюблена фраза перед сном: "а давай повторимо планети" і відразу починає називати всі по-порядку та ще й додає якісь факти, які про них знає, типу "Меркурій найближчий до Сонця" або "Нептун холодний" :). Ще в нас тепер звірятка в школі вчать астрономію! Ооо, нагадала собі, що треба прочитати про Чорну Діру, щоб завтра урок не провалити :)

Навчилась кататись на велосипеді, який називає "веселопед" (і тепер ми всі так говоримо), тільки весь час з собою когось бере, наприклад, як отут - кошик з тваринками і все катання зводиться до того щоб втримати того кошика :)

А з тим кошиком в нас взагалі велика любов і окрема історія :)

Полюбляє крутитись біля дзеркала, одягати щось новеньке (платтячка, обручі, темні окуляри, ...) і купу разів повторювати "яка Емілі красунька" :) справжня дівчинка, що тут ще скажеш!

Любить музику, вмикає сама собі різні пісеньки, танцює, підспівує. А раніше, коли ми влягались спатки, то слухали такі спокійні класичні мелодії на іграшці Девіда :) і доця завжди мене питала: "мама, а про що розказує ця мелодія?".

Люблю як Емілі видає якісь такі кумедні часові ляпи в стилі "коли сьогодні вечером буде день, то прилетить бабця Іра" :) а ще вона вже знає, що для того щоб порахувати скільки днів залишилось до якоїсь події треба рахувати скільки разів вона спатиме, і коли бабця Іра ще до нас не прилетіла, то Емілі прокидалась кожного ранку і, на диво, дуже правильно рахувала скільки нічок залишилось до приїзду: "ще 3 нічки і бабця Іра привезе мені багааааато кіндерів" :) Кіндери - то наше всьо! І Пасхальний зайчик їх носить, і під подушку Миколайко кладе, і під ялиночку Санта скоро принесе, і бабця Іра привезе, а бабця Валя передасть і ще Буська купить... і ще огого скільки людей/звірят/героїв їй ті кіндери або вже приносили або обов'язково ще принесуть :)

Звідкись (підозрюю що від Роми але не кажіть йому :)) набралась фрази "думай своєю головою". Приходить до неї подружка, забирає всі фарби і каже "це мої!". Емілі, не довго думаючи, підходить до неї і каже: "думай своєю головою! це Емілі фарби". Добре що батьки подружки не чули, а то, навіть, не зручно якось ).

Нещодвно почала чомучкати. І тепер майже на все мною сказане перше її питання "а чому?". Кажу Емілі сідай їсти - "а чому?", одягайся йдемо гуляти - "а чому?", дати тобі печиво? - "а чому?" :) Наразі добре те, що її влаштовує моє пояснення з першого разу і вона далі не продовжує чомучкати. Але підозрюю, що це не на довго і далі отаких "чому" буде ще більше.

Любить хитрувати. От йдемо з прогулянки додому, доця втомилась, але на руки отак прямо проситись не буде, а скаже, наприклад: "мама, а давай в тебе родинки пошукаємо" (знає що в мене на шиї є одненька) і відразу на ручки вилазить :), а як знайшла, то я кажу щоб злазила раз завдання виконане, а вона тоді "ні, я ще не всі знайшла, я ще шукати буду". А ще така вся добренька робиться, коли сварю її, відразу буде обіймати і казати "мама, я тебе так люблю!" або "мама, я тебе зараз полікую, не хвилюйся" :)))

Вчора вечером вкотре намагаємось її вкласти і не дуже вдається, проситься Емілі по сходах походити (полюбила вона наші сходи, а от звідки вони взялись - це вже інша історія ;)). Девід вже 3тій сон дивиться, я напів-сплю і тут зі сходів чую голос Емілі, яка, спускаючись з бабцею, по дорозі тата зустріла: "тато, ти чому нам заважаєш? ми тут спимо, а ти ходиш!" :))