Дивний Четвер

Я вже якось писала про свою замучену п'ятницю і мій п'ятничний настрій, от тепер на черці дивний четвер. Так до кінця року назбираю всі 7 своїх особливих днів тижня :) А діло було ось як...

День почався доволі цікаво... ні, не так. Доба почалась доволі цікаво, а саме з того, що обоє дітисьок по п'ять разів вночі прокидались і ми по-черзі з чоловіком бігали то до Емілі в кімнату, то до Девіда ліжечка. В результаті я прокинулась о 7-мій ранку обкладена з обох боків дітьми і зовсім не пам'ятала як вони там опинились :). Рома каже, що Емілі десь о 5-тій ранку сама прийшла і чемно стояла біля нашого ліжка і хникала, а коли тато її закликав до нас, то вмить залізла і заснула. Це таке вперше відколи в неї з'явилась своя кімната. Ну да ладно, прокинулись то прокинулись, вмились, переодягнулись, час йти вниз на кухню. Але "йти" на кухню певно дуже нудно в четвер, тре "летіти" ) от вже на другій сходинці згори чую, що кудись лечу ) Та, я звалилась зі сходів. Вперше, відколи вони в нас з'явились. Добре те, що вони в нас з поворотами, тобто я злетіла з трьох сходинок, а далі загальмувала. Трохи побила спину, локоть і ногу - загалом нічого серйозного (родичам не лякатись :)). Девід гепнувся на мене, я його міцно тримала, тому він хіба лише налякався. Чоловік пригнав з ванни на грюкіт і плач дитини і на тому історія зі сходами закінчилась.

Далі день був наче звичайним, за винятком лише того, що Девід проспав 4 години, а таке було вперше відколи він народився (не рахуючи перші його тижні). Тому я мала купу часу для себе - трохи вчилась (вперше за останні кілька років), трохи куховарила - м'ясне рагу з італійським акцентом (вперше готувала м'ясо в винному соусі :)) До-речі, Емілі в той час була в садочку - ми відновили її походи туди, поки на 2 дні в тиждень. Вечером поїли ми з чоловіком рагу з макаронами pappardelle (забула я то все пармезаном посипати, але було і так смачно), запили червоним вином і вирішили розкласти палатку, наївно думаючи що вона поміститься в нас в вітальні. Чи то вітальна маленька, чи то палатка якась дуже велика, але з горем пополам вона туди таки помістилась, хоч ходити кругом вже місця не було (ми наступного тижня збираємось на кілька днів з палатками їхати, то вирішили пригадати як то її розкладати, бо востаннє таким займались ще в Україні). Ніби Емілі палатки не злякалась і казала, що буде в ній спати.

А далі була гроза :) така гроза, що я тут такої ще не пам'ятаю ) Ну так щоб блискало кілька годин і гриміло і дощ лив. Ну да ладно, гроза та й гроза - буває. І все б воно нічого, якби світло не вибило - вперше відколи я в гамериці. Якось ми не дуже підготувались до такої ситуації. Свічок вдома нема, ламп теж... добре, що чоловік знайшов свого туристичного ліхтарика на лоба, а Емілі свого маленького ручного. Правда, вона як побачила що в тата ліхтарик на лобі, то почала і собі свого так чіпляти :) Трохи дітиська полякались грози і темноти, але то вже була майже нічка і їм час спати, тому ми трохи навпомацки склали палатку і пішли ту дрібноту вкладати. По плану було ще випити винця під грозу, але я вирубилась коли вкладала Емілі, тому винце іншим разом.

Ааа, та я вам ще про пагуг не розказала :) Ви знали що в нас папуги живуть? Нам друзі їх на тиждень віддали, поки в Мексику полетіли відпочивати. Тільки чомусь в мене таке враження, що через тиждень вони їх не заберуть :) бо вже здається повернулись, але не признаються. Одним словом жили собі ті папуги в Роми в кабінеті і горя не знали (і ми з ними теж). Тільки шкода нам їх було дуже, мол - ніхто з ними бідолашними цілий день не балакає. Забрала я їх в кухню. А чоловіку вечером захотілось котрогось спіймати (я досі не знаю де хлопчик а де дівчинка), та так ловив його по клітці, що вони обоє вилетіли з неї. Тепер в мене в кухні живуть два хитрющих хвилястих папугая Сака і Катара, які добре знають що в будь-який момент їх можуть в тій клітці закрити знову. Тому вони туди заходять лише на кілька секунд щоб клюнути два зернятка, а далі вискакують. От щойно застала я їх там обох, але тільки підійшла ближче як вони тутже вискочили і полетіли. Ще в мене вийшло одного закрити, але вони тоді так почали кричати і сваритись, що довелось його відкрити :) Тепер в мене кухня вся в пір'ї і какашках :) Отак і живемо.

Ааа, а ще Девід з'їв ложку кабачка - вперше щось інше окрім молочка :) Так, ми почали прикорм, бо він вже руками в тарілки наші лізе і ложки відбирає, то я вже недотерпіла кілька днів до його 6-ти місяців.

Отакий видася четвер - багато всього "вперше"!.. А у вас так буває? :)

І яке ж то фото до всієї цієї історії прикріпити... хм... може таке?

Проект "12 Місяців". Лютий. Батьки в Гостях

Щось я трохи таки переоцінила свої можливості щодо вільного часу на блог загалом та і на Проект "12 Місяців" зокрема. Але як би там не було, ентузіазм ще не пропав, тому потроху надолужуватиму :) Отож, лютий і яким він для нас був.

Головною подією цього місяця було гостювання у нас Роминих батьків. Мама вже була вдруге, тому нічого особливого від штатів не очікувала, а от тато страшенно хотів тут усе побачити. Збігаючи наперед, скажу, що Ромин тато вже в перший день розчарувався тою гамерикою :). Він ретельно готувався до приїзду сюди і передивився море відео про тутешнє життя, так би мовити "звичаї" :), природу, будиночки і купу всього іншого (на момент приїзду тато знав в рази більше про гамерику, ніж ми з чоловіком :)). Проблема була лише у тому, що більшість роликів було про сонячну і яскраву Каліфорнію, а не про снігове, холодне і похмуре (принаймні в таку пору року) Чикаго. Тато очікував тут побачити гарні затишні комфортні будиночки (по типу європейських, яких мав нагоду за життя ого скільки надивитись), гарні алейки і добрі рівні дороги... А мало того, що приїхав в тутешні -20, так ще й в наші апартаменти, де з вікон дує взимку :) а кругом такі, ну ви знаєте, типові американські будинки оббиті ззовні дерев'яними штахетами :) От і уявіть собі його "перші" враження :). Звісно, ми старались показати і інший бік медалі - повозили батьків по дорогих районах і тепер вже показали будинки-замки з красивою декоративною цеглою ззовні, звісно їм дуже сподобались всякі тутешні міроприємства - величезне чиказьке щорічне авто-шоу, музей Харлея, тутешні моли і всяке такі інше.

Хотілося б батькам показати знааачно більше всього, але так вже склалось, що прилетіли вони взимку (то й навіть погуляти дуже вийдеш) та ще в нас малюк тільки народився, то батьки дууууже нам допомагали з обома дітлахами, тим більше як врахувати, що ми тут всі похворіли. Тато ще казав, що почуває себе тут як на підводній лодці - застряг і нікуди не виберешся :))).

Це фото Емілі з дідом Вовою офіційно одне з моїх найулюбленіших!

Але трохи таки ми батькам на голову повилазили :))).

Звісно, їм дуже сподобалось місто! Таких хмарочосів вони ще ніколи раніше не бачили! Але все одно там було холодно, вітряно і морозно, а самі знаєте як погода може зіпсути будь-яку красоту. Зате, от буквально нещодавно, ми показали татові фотки з Чикаго, то перше питання було - де це ви завезли Оліну маму і чому мене туди не завезли :))) а далі каже: "то коли ви мене до себе в гості знов запрошуєте?" :). А поки гостювали тут у нас, то часом вже доходило до зміни дати вильоту на ранішу :).

Бракує лише фото батьків з Чикаго, але я їх десь поділа, а як знайду, додам.

Ромина мама нам пекла/варила/готувала багато смакошиків, за що ми їй дуже-дуже вдячні! Ось одні з таких - булочки з корицею і маківник (десь фото маківника я загубила) - намка!

а ще наробила нам повну морозилку домашніх смачнющих пельменів, які ми ще досі по суботах варимо :) update: в минулу суботу з'їли останню партію :(

Ще Девіду в лютому сповнився місяць - ось який він був манюнький (цю одежку ми вже віддали в добрі руки :) виросли з неї відразу після оцього фото :))

Емілі вподобала собі кататись по хаті в візку - ну Девіда ж катають, то чого ж і їй не можна? (вже їй то пройшло) а ще сидіти в Девіда (своєму колишньому) карсіті

І ми вперше вибрались гуляти всі вчотирьох

Нам з Емілі дуже полюбився кумон і ми тепер частенько собі докуповуєм нові зошити і робимо різні-різні завдання (реально, то крута штука! принаймні ми з доцькою зацінили)

Дістали Девіду ще недавнішнє кріселко Емілі - то хто б ви думаєте там частіше сидів? :) До-речі, Девід з нього вже майже виріс - дупа на землі лежить, як садимо його туди :)

Прийшов нам з чоловікової роботи пакунок для Девіда з привітаннями з народженням малючка. І хто б ви думали того пакунка розпаковував? :) Емілі вирішила що то їй, розпакувала, перебрала і передивилась кожну штучку, навіть шапку на 6 місяців натягнула на голову. А потім сказала що то все для бейбічок і пішла бавитись "дорослими" іграшками :)

Лютий мені ще дуже запам'ятався тим, що доця навчилась на велеку кататись )) правда на балконі (вона чогось боялась його на вулицю витягувати, та і не надто воно зручно було б в тих куртках-штанах їздити)

Зробили ми отаку "невеличку" відкритку з доцею на подарунок маленькій Валерії (колись в Христі Слободян щось схоже підглянула)

Вже з лютого нам полюбився слінг

а Емілі братик :)

А на завершення для гарного настрою тримайте отаке фото

Таку футболочку з посіпакою на передньому плані Емілі отримала від Наталі і бабці Іри в подарунок на 2 рочки. Тільки от кожного разу як її на доцю одягаю мені здається що на спині написано МІЛІЦІЯ :)))))

П'ятничний Настрій...

хочу щоб діти не плакали, а мені для цього не треба було "танцювати" кругом них; хочу з'їсти багато солодкого і щоб воно ніяк не позначилось на моїй дупі; хочу щоб посуд сам помився, а мені для цього навіть не треба було б складати його до посудомийки; хочу щоб діти були на повітрі на гірках на природі, а я лежала вдома на дивані і нічого не робила; хочу кудись далеко поїхати машиною і не нервуватись, коли хтось плаче, бо набридло сидіти в кріслах; хочу в Європу... хочу до Львова... хочу у відпустку... хочу подивитись фільм від початку до кінця і щоб не треба було натискати на паузу; хочу взагалі подивитись хоч якийсь фільм... хочу купити щось для себе, а не для когось і щоб ще й грошей не потратити; хочу кефір, а він як на зло закінчився; хочу щоб хтось прийшов і приготував їсти і щоб таке щось смачне і оригінальне; хочу щоб в морозилці не закінчувались пельмені бабці Валі і вареники бабці Іри; хочу на фестиваль - покататись на гірках - без дітей! хочу мати час щоб з Емілі бавитись лялічками і ліпити з пластиліну; хочу в кіно! хочу мати час щоб бавитись з Девідом, а не просто класти його в люльку, манєж, крісло, а тоді бігти ставити прання чи пилососити; хочу зустрічати чоловіка з роботи веселою, намальованою і в гарному настрої з готовою вечерею на столі; хочу прочитати книжку - не одну сторінку, не дві, а п'ятдесят; хочу поспати до 10ї і прокинутись тоді, коли сама хочу; хочу поїхати в магазин без запитання "а що ти мені купиш?", сказаного 100 разів; хочу з'їсти гарячий обід, щоб не перепідігрівати його в мікрохвильовці три рази; хочу щоб доціні іграшки завжди були на своєму місці; хочу щоб через відкриті двері балкона не залітали мухи і жуки, і так щоб Емілі їх не боялась; хочу з'їсти канапку в 11тій вечора і не думати скільки вага показуватиме завтра; хочу гарні платтячка і футболочки, і так щоб не треба було думати чи зручно в них буде годувати Девіда на вулиці; хочу щоб Девід наїдався хоча б на три години і ми спокійно йшли всі разом гуляти; хочу щоб діти завжди були веселі і багато сміялись; хочу не діставати чоловіка, коли в самої поганий настрій; хочу щоб хтось подарував мені квіточки... хочу мати час на блог, на захцянки, на себе... хочу трошки спокою...

Девіду 5-ть!

Якимось найособливішим днем цього місяця мені видалась п'ятниця 24-го червня. По-перше, в цей день в Девіда прорізався перший зуб :). Якось я не очікувала, що то буде так рано і так несподівано - ще вчора гриз мого пальця і не кусався, а сьогодні вже кусається і то боляче (ну ви самі знаєте які ті зуби гострі). По-друге, в цей день ми вперше ходили всі разом (тобто я з дітьми) зустрічати татка з роботи, тобто з поїзда, і вперше Девід так довго мені просидів в рюкзаку та ще й в ньому заснув! Так, ми вже пересіли до рюкзака і тепер носимось в ньому, принаймні пробуємо. Емілі я туди пересадила десь з 6-ти місяців, а Девіда вирішила раніше, бо він вже більший, ніж була Емілі в свої 6-ть :). По-третє, в цей день малий Девід вже так впевнено почав стояти на колінках і на ручках - десь, певно, хвилини дві отак без перестанку хитаючись може простояти і, навіть, пробує совгати тими колінами туди-сюди, тільки ще не розуміє що з руками треба зробити щоб поповзти, а може йому ще важко таке робити. Якби там не було, а малюк вже дуже хоче руху :) От якоюсь такою особливою для нас видалась минула п'ятниця...

А загалом місяць був цікавим - Девід навчився хапатись за свої ноги і навіть кілька разів в нього виходило тягнути їх до рота; почав цікавитись тим що ми всі робимо за столом (тобто їмо) і почав вимагати щоб його теж за стіл брали з собою, тому, певно, скоро буду йому вже стільчика для годування діставати. Хоче сидіти або стояти або повзати, але ніяк не лежати - треба точно діставати стільчика і ще стрибунці Емілі (ну такі, знаєте? щоб підвішувати, садити туди бейбіка і він собі ногами від землі відштовхується і стрибає - Емілі подобалось). Як і сестричка любить щоб його тримали на руках, а він буде підстрибувати і відштовхуватись від будь-чого до чого ноги дістануть. Так, пішла я в кладовку за стрибунцями і стільчиком :)

Все інше залишається стабільним - сон, незважаючи на зуби, - стабільний; гамання, незважаючи на ті ж зуби, - стабільне. Часом буває капризний, часом хоче більше уваги, часом дуже, навіть, самостійний, часом добре їде в машині і бавиться або спить, часом плаче... Все стабільно :) всі ж вони ті діти такі "стабільні", ну хіба нє? :)

А ось наше з Девідом селфі :) В нас тут басейни повідкривались, то ми собі стараємось ходити, по-можливості, бо обоє моїх дітей дууууже люблять воду!

А ще мені малий став більше схожий на татка, та і взагалі посерйознішав - менше посміхається, більше хмурить брови - геть як татко :)

Девід. 4 Місяці. Круть-Верть і Позитивчик :)

Приходимо ми з Девідом до лікаря на плановий огляд. Заходить лікар в кабінет, дивиться на малого, котрий примостився в мене на руках і питає: "То скільки вам вже? 5 місяців? 6-сть?", а я кажу: "Та ні, чотири.", а вона: "4-ри з половиною?". А потім дивиться до свого комп'ютера і така: "Ой, та вам же тільки 4-ри виповнилось, а чого він такий великий?" :))). А Девід і правда хлопчик величенький і якийсь довгий і пампулястий, тому йому всі дають більше, ніж є насправді :). Важить він 6.930кг а зріст має 65см. Лікарка ще двічі його перемірювала після медсестри, бо їй здавалось візуально, що там більше ніж 65 :).

Взагалі Дейв дуже веселий хлопчик, багато сміється, до всіх посміхається. Бабця Іра називає його "позитивчиком" :). А ще він дуже спокійний, коли все добре, тобто коли ситий і йому не холодно і комфортно, то він буде собі самостійно лежати в своєму кріслі, на всіх дивитись, щось розказувати, бавитись іграшками і посміхатись. І так сидіти він може і пів години і нікого йому не треба, а якщо з ним балакати, то і годину запросто висидить! Але це хіба якщо в кріслі, бо в ньому не виходить перевернутись і повзти, а хіба лиш пробувати сісти можна, а пробує малий дуже настирно - так кумедно тягне ту голову і шию вперед і ще й руками допомагає відштовхуватись. А от якщо покласти його на будь-яку горизонтальну поверхню, то менше ніж за 2 секунди він вже буде на пузі і кудись повзтиме :). Так-так, вже з 3,5 місяців Девід впевнено вертиться зі спини на пузо, а нещодавно і навпаки почав перевертатись. Найбільше мене смішить, коли він замість лежати і дивитись на мобіль над ліжечком, перевернеться на пузо, а тоді починає заглядати на ті іграшки, та ще й нервується, що то не зручно і важко :) А ще вже кілька тижнів як Девід повзає :) ну, я це так називаю, бо він таки переміщається з одного місця на інше і то досить швидко, тому його вже не залишиш отак на ліжку, бо точно звалиться (навіть з нашого кінг беду :)). На місці крутиться на всі 360, а повзає він як гусениця: на коліна вже добре стає, ногами сильно відштовхується, а носом допомагає, опиняючись далеченько від того місця на яке його поклали :) Виглядає дуже кумедно. Десь вже тиждень як впевнено на ручках піднімається і трохи навіть так тримається і розхитується... Одним словом шустрий пацан, якому вже дуже хочеться якогось руху, бо лежати геть не цікаво :) Самі переконайтесь - ВІДЕО

Ще малюк нарешті почав цікавитись іграшками (бо раніше йому оті кольорові вісюлькі геть не були потрібні, йому треба було лише щоб ним поговорили і поусміхались :)). А тепер може навіть трохи побавитись, потягати то все кольорове до рота, посмоктати і пооблизувати, і ще порозглядати.

Частенько задумуюсь про малого як про "покращену версію" Емілі :) (до-речі, ось якою була Емілі в 4-ри місяці). Емілі, донечка, якщо колись настане такий день і ти захочеш прочитати мамин блог і раптом натрапиш на цю статтю, будь ласка не ображайся на мене :). Ти все одно моя найкраща дівчинка Емілі і в цілому світі більше таких Емілі немає! Але ну так вже сталося, що в багатьох аспектах твій братик - це така "покращена версія" тебе :). Ну правда, не підібралось у мене інших слів щоб описати всякі отакі стандартні речі, які трапляються з малюками. По-перше, варто сказати, що Девід дууууже схожий на Емілі і візуально (судіть самі з наступного фото) і отими всіма своїми дитячими приколами (далі поясню).

Тільки от все те, чим він мені так на неї схожий, це якась лайтовіша версія :) Ну от дивіться:

- обоє моїх дітей до певного віку не вміли спати саменькі, тобто не на мені :) (перші 2 тижні з життя Девіда не рахуються :)), от заколисала я доцю, ніби ж міцно спить, тільки намагаюсь покласти в ліжечко чи на ліжко наше чи у возика, як Емілі тутже відкриває широко очі, а потім і рот :). Девід робить те ж саме, але через 2 хв, після того як кладу (так було раніше, а зараз вже зовсім легко покласти і буде спатки).

- обох дітей мені доводилось вчити засинати біля грудей (ні Емілі ні Девід цього не вміли від народження), тільки Емілі навчилась лиш десь в 6 місяців, Девід в 4-ри.

- обоє вміли спати лише по 25хв, десь ближче до 6-ти місяців Емілі могла часом поспати 45хв, а вже після року і півтори години непрокидаючись. Девід вже зараз часом може і 45хв поспати, а часом і на 2 години вирубитись (хоч то дуууже рідко, але буває)

- в обох малюків був період, коли вони чомусь дуже сильно повертали молоко, коли бурпали, тільки в Емілі це тривало майже 2 місяці, а в Девіда 2-3 тижні

- обоє не любили (та і досі не надто люблять) їздити в машині. Емілі вперше заснула в машині коли їй було майже 2 роки, уявляєте? :) Я не перебільшую - так воно і було. А от Девід часом, коли він не голодний і час спати, то може навіть сам заснути в машині чи у возику на прогулянці

- взагалі возик, то окрема тема, бо Емілі його полюбила (хоч ні, правильніше сказати - перестала так ненавидіти) десь приблизно в півтора роки. Девід, натомість, може в ньому пів годинки покататись, а якщо дадуть погризти і порозглядати якусь вісюльку, то змилується над батьками і довше там просидить (версія для бабусь-дідусів - "пролежить" :))

- і акне і дайпер реш - все було в обидвох! Тільки в Девіда в лайтовішому варіанті

- а реакція на сонце! То мабуть всі діти його не люблять, але Емілі криком кричала в ту ж секунду, коли їй на личко попадали проміння, а Девід хіба трохи похмуриться і очка зажмурить

- а найбільше мене тішить те як він любить одягатись :) ну от всі ж діти цього не люблять, правда? А він любить :) Пригадую, я для Емілі з України замовляла щоб родичі привозили такі бодіки, які ніби і бодіки, але на кнопках (щоб через голову не одягати, бо крик був), аж допоки тут таких в h&m не знайшла. А от Девіду одягаєш звичайного бодіка через голову, а він рже :) ну чесно - дитина просто заходиться сміхом! То так кумедно! От тільки зараз воно йому трохи перейшло, і тепер він лише мило посміхається :)

Ну чим не "покращена версія"? :) Цікаво як воно буде з прикормом, бо Емілі не надто хотіла щось їсти, а я дуже хотіла в неї щось запхати, бо мені здавалось, що раз книжка пише в пів року почати прикорм, значить молоко перестало бути корисним і достатнім. Тому було купа нервів з тим прикормом - я готувала, вона не їла, я нервувалась, знов щось готувала, а вона знов пробувала і кривилась :) Тепер я мама розумна, знаю що в молоці купа всього корисного, а головне достатнього для розвитку дитини, хоч і до півтора роки, а ще цього разу я зовсім не збираюсь аж так щось мучитись і виготовлювати - буде пробувати малий все з нашого столу - різне і доросле. Але про це ще рано говорити, тому побачимо як воно буде через 2-3 місяці.

Гарно спить (боюсь наврочити, але ж вже про все треба розказувати): засинає в 9-10, кладу в ліжечко, прокидається десь о 3тій, бо час їсти, забираю до себе, годую і засинаю разом з ним і так спимо до ранку (тобто десь до 7ї). Раніше він завжди спав поряд зі мною, але так мені цікаво було спробувати чи спатиме в ліжечку, що я не втрималась і таки перевірила. Спить і нікого йому не треба :) Він би так і всю ніч спав, але о 3тій це мені вже дууже ліньки його туди-сюди носити.

Нам ще не виповнилось і 3х місяців як малий почав носити підгузники 4-го розміру і бодіки на 6 місяців, які йому вже впритик, тому скоро на 9-ть перейдемо :) Емілі, пригадую, все по-плану носила: в 3 місяці - одяг на 3, а в 6 на 6 і то так було весь час, навіть зараз в свої 2,5 дещо доношує ще на 2 рочки, а дещо вже носить на 3. Цікаво який розмір носитиме Девід в свої два з половиною :)

Отакий от він мій маленький хлопчик-горобчик (щось до нас причепилось таке прізвисько) Девід в свої 4 місяці :)