Shar-Pei і Боксер, Гномик і Шпротик :)

От і спробуйте здогадатись про що це я збираюсь вам розповідати :))) Спочатку ваші коментарі, а далі продовження :) Чекаю з нетерпінням ;) (прохання до тих, хто точно знає про що йдеться - мовчати :) ну щоб було цікавіше!)

І що то всі про песиків подумали :))) нє, песиків ми заводити поки не збираємось, але Наталя таки була дуже близькою до правильної відповіді ))). Отож, історія така:

(а почну я розповідь з кінця)

Два з хвостиком місяці тому в нас народився маленький (ну, враховуючи його вагу, то не такий вже і маленький =)) хлопчик Девід. І може інші батьки і назвали б свого малюка сонечком і котиком чи ще там якимись лагідними іменами, але перше, що я сказала як мені дали малюка на ручки було "шарпей" :)) Ну чесно, в нього такі кумедні складочки були всюди - на ніжках, на ручках, а особливо на шиї, що мені він один в один нагадав цю породу :) (я колись дуже хотіла такого песика саме через його прикольні складки). Зате мій чоловік як глянув на малого, то сказав, що він справжній боксер, бо ручки ну геть такі як в боксерів :). А коли я вдома малому рукавички одягнула, то кличка боксер закріписась за малим на місяць як мінімум. Ті рукавички точно підуть в перший memory frame для Девіда :)

А тепер далі... Два з хвостиком роки тому в нас народилась маленька дівчинка Емілі. І така вона була кумедна в тій стандартній роддомівській шапочці (яка, до речі, є в її першому memory frame-i), і так нагадувала мені маленького гномика, що наступних кілька місяців ми її так і називали (ну і ще зрідка смурфеткою =)).

А тепер запитання до мого чоловіка (може нарешті вперше в житті він прокоментує мого поста =)) - Рома, чому як Емілі народилась, ти прозвав її шпротиком? :)

А ось які наші малючки зараз - просто Емілі і Девід :)

Подарунки на 31 :)

31... така собі ніби і проміжна дата і вроді ніц особливого в ній немає... зате який подаруночок цікавий я отримала :) та і не тільки я, а і Рома за компанію :)

Здогадуєтесь що це? Так-так, це Green Card!! Прийшла нам поштою якраз на мій день народження. Ну хіба не чудо? :) Рома казав, що вони спеціально десь там підглянули що в мене свято і вирішили отак підлаштуватись :) Тепер я офіційно можу тут працювати (та певно ще добрячий рік точно не буду), а ще їхати в Канаду без візи (всі мої знайомі першим ділом це і роблять - їдуть дивитись на Ніагару з канадської сторони), та і взагалі перетинати кордон без проблем і без жодних віз в паспорті повертатись знов сюди! Але ні - ми ще не стали американцями; ні - я не можу без віз їздити до інших країн Європи; і ні - я не можу тут голосувати :) Ніби відповіла на усі запитання, які частенько задають ).

А ще мені коханий подарував моднячого браслета-трекера і тепер я знаю скільки кроків роблю за день, скільки намотую кілометрів, як сплю і скільки калорій спалюю (ну і ще море всього іншого) :) Крута штука, гарно виглядає, дуже тішуся і дякую коханому :-* 

Правда, він не вірить що ще до 12ї дня можна невиходячи з хати пройти 10тис. кроків :))) каже що браслет бракований і треба міняти :))). Зате я тепер маю супер-мега-круті докази того яким був мій день з двома дітлахами вдома, ну і ніч :) во як ми з Девідом спимо 

Ну і мега дякую друзям-сусідам за фото-принтер!!! Я не очікувала :) Дуже приємний і бажаний подарунок! Вже розпакували і повставляли картріджі, тіко ще вмикати не пробували :) треба все налаштувати і будемо супер-круті фотки друкувати! Дякую Дімі, Лєні, Каті і Валерії! :)

А тепер вітайте мене з Днем Народження і з грінкою, хто ще не встиг привітати :)

Проект "12 Місяців". Січень. Чекаємо Поповнення

Десь вже на початку 2016 я почала відчувати, що мені дуже бракує мого 2015 у Фотографіях і щотижневих звітах. Уявляєте як воно - звикнути щодня робити якесь цікаве фото, щотижня розповідати про наші пригоди, потім ще кілька днів на коментарі відповідати і на детальні запитання по скайпу, а тут раз і закінчився рік, а з ним і проект. А фото я ж далі мало не щодня роблю :) і що ж тою купою цікавих пригод і фоток робити? Треба ж ділитись! ) От і надумалось мені завести ще одного проекта, тільки тепер розповідати буду вам про те як минають наші місяці і обирати справді найцікавіші події з нашого життя. Отож Проект "12 Місяців". Січень. Поїхали!

Так-так, ви вже усі в курсі, що саме в січні в нас народилось чудо на ім'я Девід, на яке ми дуже-дуже чекали. Але до цього було теж не мало цікавого ) Ну до прикладу цьогорічна Різдвяна вечеря була мені якоюсь особливою і домашньою. Зібрались ми з найближчими друзями, наготували всякого різного, а потім то все смакували. Я навіть пісні пампухи зробила! Вийшли дуже схожі до тих, які під універами продають ))) ну, знаєте, такі збиті, а не пухнасті, але ми стоптали і було досить смачно )

З цікавого і нестандартного було вибирання смаку року ) Кожен собі тягнув свого пакунка і читав про свій смак року, а далі і гамав його :) Навіть для дітей були пакунки і, думаю, що смакошики всередині вони точно оцінили ).

А ще в новорічну ніч ми бавились отаке - кожен писав свої мрії і очікування від наступаючого року, потім ми то все зав'язували, пакували і закривали в отакій коробочці аж до наступного нового року :) Ото цікаво буде прочитати про що ми мріяли і що з того всього збулося )

Давно хотіла зробити гранолу і от нарешті знайшла час щоб почитати її різні рецепти. Будете сміятись - рецепти я то прочитала, але ще до сьогодні граноли так і не зробила :) Зате знайшла хороший сайт рецептів, про який планувала написати якось окремо. І перший рецепт з сайту - це рулет з кремом і фруктами-ягодами. Мені рулети ніколи не вдавались, тому я вирішила, що якщо рецепт хороший і мені все вийде, то буду і далі з того сайту готувати ). Рулет за місяць робила певно тричі, якщо не більше ) Смакота!

А от як ми час з Емілі проводили в січні:

 - вибирали мені шапку ) і так і не вибрали ))

 - багато малювали фарбами і не тільки...

 - "давай робити ейбісі" - як колись казала Емілі :) (це вона так просить сісти за комп пописати буквочки)

 - ходили до нашої улюбленої залізниці Томаса і Друзів, кусочок якої маємо вже вдома

 - складали і бавились ще одним подарунком з дня народження (домик - бомба! дякуємо Лізі і Толіку!)

 - ловили рибку :) (то була традиційна забава з татком по вечорах, аж допоки ми тих риб назад в магазин не повернули, бо виявилось, що вони трішки поломані :))

 - робили паперово-тканинне морозиво (іграшки від Hape це щось! дякуємо Вірі!)

 - і навіть ремонтували черевики (виставка-казка в наші бібліотеці! обожнюю американські бібліотеки, а особливу нашу в Arlington Heights!)

 - ходили на розвиваючі заняття з зарядками, танцями, іграми, пазлами і багато чого іншого

 - допомагали таткові працювати (по п'ятницях наш татко з дому має можливість працювати)

 - бавились з подружкою

 - ходили на гірки і всілякі атракціони

 - а ще ми багато гуляли і навіть трошки топтали снігу і катались на ковзанках (зима не надто сніжна видалась цього року)

Ось як то воно класно збирати всі події місяця докупки! Бо до сьогодні я і не знала, що ми так гарно з доцею час проводили )

А ще ми з нетерпінням чекали Роминих батьків. Чоловік мало не щодня нагадував мені, що вони прилітають 22-го і до того часу малий Девід має ще посидіти в животику :) що він чемно і виконав! Але зараз лише одне фото, а більш детальна розповідь батьківського перебування буде присвячена Лютому.

Ну а далі про найважливіше :)

Це ми вже в госпіталі (мене навіть в халат встигли переодягнути)... чекаємо на малюка... ранній ранок... Це фото - доказ мега спокійного відношення до другої вагітності :). Справа в тім, що тільки тоді ми з чоловіком згадали, що жодного разу за всю вагітність разом з пузом так і не сфоткались - от і вирішили надолужити ))))

А отаке чудо з фіолетовими ногами полежало трошки на мені, а далі пішло важитись і мірятись. І при цьому воно так верещало, що лікар сказав: "це не Давид, це справжній Голіаф" )).  А як тільки малого взяв на руки, то відразу вгадав його вагу :) Сказав "б'юсь об заклад, що малий має Чотири Двісті" ) Взагалі роди то якась дуже позитивна штука в гамериці - ти народжуєш, а лікар з медсестрами про своїх собак одне одному розказують )))

А це наш тато з новоспеченим синочком в кімнаті, в яку нас переселили після родів. Там на фоні диван, на якому татко провів дві наступні ночі ). 

А отак ми малюка додому привезли ) це був перший день "тестування пустунчика" і я ще вам розповідала, що Девід його аксептнув. Так от - тепер це теж байка, бо більше він його так і не брав, хоч чесно признаюсь були дні, коли я знов пробувала давати, ну щоб хоч якось то дитя заспокоїти і приспати.

А наприкінець хіба розкажу як мене доця з госпіталя зустрічала ). Я вам просто передати словами не можу як сильно оті два дні в госпіталі я скучала за Емілі... Я постійно думала як там вона без мене... це вперше що я так на довго її залишила. А коли додому приїхали, Емілі спала, і я просто сиділа біля її ліжечка. Коли вона прокинулась і мене побачила, то так міцно обіймала як ніколи. Це було так зворушливо, що я досі забути не можу: вона вилізла мені на руки з словами "мама прийшла" і так міцно-міцно обійняла, а потім відпустила мене і довго вдивлялась в обличчя, ніби не вірила що то справді я ) а далі знову обіймала ще і ще. А я сиділа на підлозі і плакала... Зате потім Емілі згадала, що їй два дні розповідали, що мама додому не сма приїде, а з братиком :) і зі словами "мама ходи разом дивитись на братика" ми пішли до маленького Девіда :)

Отакий вийшов позитивний Січень! Багато гарного настрою, а ще приємних і не дуже звично-буденних подій у нашому житті! :)

Тиждень в Слінгу і Життя Налагоджується!

Пам'ятаєте я вам розповідала про те, що Дейв самостійний хлопець? Саменький засинає, по 2-4 години спить в люльці, плаче тільки по ділу і таке інше... Так от - то було давно і не правда ) А якщо бути точним, то лише перші 3 тижні. А далі все шкереберть, чи то правильніше сказати - точно так як було з Емілі :) Тепер ми плачемо частенько, особливо якщо не на руках, а спимо тільки на руках (варіант - поряд з кимось, навіть дуже-дуже близько так щоб чюство локтя було - не працює). Ну ви зрозуміли, що нам всім тут дуже не сумно живеться ).

І тут в моєму житті з'явився ВІН! СЛІНГ! Дякую Ірі за те що позичила, а то якісь вони тут всі дорогі )

Насправді, Девід в слінгу вже, певно, тижні три, просто постик залежався в недописаних. Люди! Та це так круто, що я вам передати словами не можу :) Та в мене обидві руки вільні десь 3-6 годин в день (малий ще малий і довго може спанькати). Та я можу все на світі переробити! :) Хоча ні, не все, є кілька речей, які ну ніяк не вдається. Наприклад, як от сходити в душ :) ну воно ніби і логічно, але мені геть не підходить, бо люблю душ зранку, а доводиться тепер переносити цю справу на вечір. Є ще кілька рече, які робити важко, але реально, як от помити посуд, позбирати іграшки з підлоги, повитирати пилюку... Підсумую - важко робити ті речі, котрі вимагають двох рук одночасно (як от посуд мити) або ті, до котрих треба ну дуже вже низько нагинатись, особливо якщо це 150 дрібних іграшок розкиданих по підлозі старшою. Не пройшло і тижня як я навчилась того N-метрового шарфа зав'язувати без нервів :) і досить швидко щоб Девід, якого на 5 секунд поклали горизонтально, не встиг розплакатись :)

Окремий абзац для бабусь - ні, я не цілими днями отак його ношу; так, я кладу малюка час від час щоб звикав спати горизонтально (хоч, якщо чесно, то спрацьовує таке рідко); ні, його спина після слінгу кривою не буде; так, йому там зручно (було б незручно, не спав би по 2 години); і ні, мене спина не болить (почитайте в неті про слінг) :) Відповіла в сотий раз на усі запитання? :)

Тепер лише дочекатись тепла, щоб можна було годинами гуляти з обома, зараз це ну дуже вже складно, бо не в слінгу Девід спить аж раптом пів години, а за той час ми ледво до дитячого майданчика встигаємо з Емілі дійти (оскільки по дорозі зупиняємось біля кожної припаркованої машини і я чую таке "отакий ейч в квадратику це хонда" або "це тойота як в Каті а в Емілі є міцубісі" :)). Одним словом, гуляння з обома - це те з чим я собі поки дати раду ну ніяк не можу. Мамусі з досвідом, може підкажете якісь тріки? :)

Сімейство Виговських: Місяць Перший з Девідом

Усім привітик :) Готові слухати про мої мамські будні, різницю між хлопчиком і дівчинкою, а ще про наш перший місяць вчотирьох? :) Тоді читайте далі!

Якщо коротко про мої перші враження "як то бути мамою двох діток", то скажу так - з другою дитиною простіше, а з двома важче :) 

Я особисто ніколи не розуміла мам, котрі казали, що все дуже забувається і якщо ти навіть маєш вже досвід догляду за однією дитиною, то з другою буде геть по-іншому. Я собі завжди думала - і як то можна отак за рік чи два забути як міняти підгузника чи купати чи брати на ручки таке маля... А виявляється забути це все запросто :). І розумієш це тільки тоді, коли тобі то чудо дають вперше на ручки. І ти справді не знаєш як його добре взяти і як поміняти того підгузника (і, повірте, це зовсім не тому, що в нас хлопчик і якоби з дівчинкою по-іншому), почистити вушка чи обстригти ті манюпуські нігтики. Всі ці навики дуже швидко забуваються, але в чому ж тоді різниця? Чому з другою дитинкою простіше? Справа в тому, що ці всі навики приходять значно швидше, ніж з першим малюком, а мама поводиться набагато впевненіше. Принаймні якось так у мене - менше паніки (точніше її зовсім немає, хоч і з Емілі я старалась не панікувати), більше тверезого мислення, цілком спокійна реакція на "не такі" каки, якесь почервоніння чи сухість шкіри, а особливо на плач. Пригадую, як мені важко давався той плач Емілі, особливо в машині, коли не можна взяти малюка на руки і заспокоїти. А зараз якось зовсім спокійно - плаче, то плаче, скоро заспокоїться :) і О Диво - Девід справді трошки поплаче і засинає (це я також про машину, бо вдома ніхто не залишає малого плакати - ми не прихильники таких методів виховання :)).

А ще я тепер геть не розумію мам, котрі кажуть що з однією дитинкою важко (Катруся, ти на 100% була права, кажучи таке :))). Тепер як хтось мені таке казатиме, то я радитиму завести другу дитину :)

Мамські заморочки і "відпускання ситуації"

З другою дитиною "відпускаєш ситуацію" і якось навіть розслабляєшся. Може є вперше-мами, котрі відразу так вміли, але це точно не про мене. Думаю, ця частина розповіді має сподобатись Ірі Кварцяній, яка, як мені видається, і була такою супер-мамою ще зі Златкою і вміла легко "відпускати ситуацію" :))) я права? З Емілі я довго переймалась купою речей - чому дитина спить лише на руках, чому хоче їсти щопівгодини, чому не любить вітру чи сонця і як то я маю з нею гуляти... таких "чому" було мільйон і я постійно намагалась чогось ту бідну дитину навчити :) гуляти у візку, замість того щоб спробувати слінг, їсти хоча б щодвігодини і не частіше (а пізніше після пів рочку - з'їдати прикорму як книжка пише - по 200 грам), спати в ліжечку, замість рук, не кутати аби раптом не перегріти, хоч малюку так хочеться того тепла.... Аааа!!! Як згадаю як то психологічно важко було з тими моїми заморочками ). Вдруге геть по-іншому - Девід хоче їсти - будь ласка, хоче спати на руках - то нехай спить, хоче гуляти - йдемо, не хоче - не йдемо ) холодно - сидимо вдома, не хочу я гуляти - сидимо вдома. І, О Диво, нічо страшного не відбувається якщо день не погуляти :) Не встигаємо покупати - не купаємо - і прикиньте, дитина все одно на наступний день вміє пірнати, навіть якщо разок пропустила :).

А ось кілька кумедних відмінностей між хлопчиком і дівчинкою :)

- малий Дейв геть не мультизадачний :) правду кажуть, що хлопці зовсім не вміють кілька справ робити одночасно, вони радше зроблять щось одне, але досконало. А от дівчата навпаки - можуть купу справ робити відразу, хоч не факт що добре ). Десь так воно мені і з малечку проглядається - Емілі все вміла робити відразу - гамати, ручками мене хапати, при цьому ще й собі щось наспівувати, какати і спати :) Девід хлопець серйозний, тому і до кожної справи підходить серйозно - їсти значить їсти, і при цьому нічо більше не виробляти - не крутитись, не мугикати і тим більше не ходити в туалет, чи то правильніше сказати в підгузник ). Ну а якщо вже так склалось, що треба сходити, то як при цьому можна ще й їсти??? :)

- а от до пісянь фонтаном я і досі звикнути не можу )) мами хлопчиків мене добре зрозуміють )) з дівчатами в тому плані знаааачно простіше, зате з хлопцями веселіше (вчора Девід запісяв моє піаніно :))!

Про братика і сестричку

Емілі дуже гарно відноситься до Девіда, приймає участь у всіх щоденних процедурах - спостерігає за зміною підгузка, накриває малюку ніжки, коли вкладаємо його спати, гладить по голівці, коли я годую і завжди тримає своє кріселко напоготові, коли час йти в ванну купати братика. Було навіть кілька разів так, що я не чула як Дейв прокинувся і плакав, а Емілі тут як тут, щоб мені про це сказати. Така вона уважна і терпелива. Як малий плаче, то бере мене за руку і каже "йдемо годувати Девіда щоб не плакав" ). Отак було перші 2 тижні :)) а далі ситуація трохи змінилась. По-перше від нас поїхали Ромині батьки і допомога закінчилась, як і мало не щохвилинна увага до Емілі. Доця швидко відчула як це, коли ніхто не звертає на неї уваги (якщо зайнятий братиком), а тим більше не має часу щоб з нею повноцінно і довго бавитись. Тому почались капризи і всілякі привертання до себе уваги - наприклад, Емілі як бачить, що я йду до візочка щоб взяти малого на руки, то каже "мама, я хочу їсти" або "мама, я хочу какати" :) бо знає що на ці дві речі я реагую відразу без зволікань - хитрющі ті діти, і хто їх такому вчить?! Жодної агресії чи неприязні до малого зі сторони Емілі я не бачу (дуже сподіваюсь, що воно так і надалі буде), але от на мене почала ображатись... ось я до минулого тижня навіть не знала, що в 2 роки діти вміють ображатись :) А виглядало це так: Емілі надулась, не розмовляла зі мною, не відповідала на запитання і дуже ображеним поглядом дивилась, і при цьому вона не плакала, просто дивилась мен в очі ). Ми швидко то діло владнали, але чує моє серце, що це далеко не востаннє.

Тому часом наші будні виглядають десь так:

А часом ідилія настає :)

І навіть отак буває - ВІДЕО

Думаю, що Емілі далеко не просто миритися з новим станом речей і нам з Ромою ще треба добряче повчитись як одночасно давати раду з обома. Тепер доця не отримує стільки уваги як раніше, їй доводиться чекати поки нагодують братика чи вкладуть його спати, доводиться бути обережною щоб його десь не зачепити. І часом отакі настанови і відсутність уваги зі сторони батьків її добряче дратує. Бувало і таке, що вона мене обіймала і зовсім не хотіла відпускати до Девіда...

А ще мені доця почала здаватись дуже великою, відколи з'явився Девід ) так-так, я таки мала на увазі "великою" не "дорослою" :) якась вона така довга і важка відразу стала )) і носити або колихати на руках тепер мега важко. А от про "дорослість" все якраз навпаки - Емілі почала бавитись в маленьку бейбічку (як вона сама каже): проситись на ручки поколисатись, часом смокче пальчика і каже що маленька, залазити до візочка і проситись "покатати як братика"... Зате коли їй кажеш що вона ще маленька, то у відповідь отримуєш обурену моську і категоричне заперечення "мама, нііііі, я велика дічинка Емілі" :)

Хвороби і садок

Перший місяць з малюком видався для нас всіх непростим ще й тому, що ми похворіли :(. Емілі принесла чергову бацилку з садку. Захворів навіть Девід, а йому всього 2 тижні на той момент було... І коли отака малеча в тебе на руках кашляє, а лікар розводить руками і каже їхати в клініку, бо то дуже зле коли дитинка до 3-х місяців хвора, то сльози на очі навертаються і не знаєш що думати... Слава Богу ми вже викарабкались з того всього і обидвоє малюків здоровенькі! В клініку ми, звісно, їздили, але нас оглянули і не поклали, бо загалом стан дитини хороший (добре їсть, спокійно спить, а головне - не має підвищеної температури), тому викарабкувались ми вдома, а таким малюкам ліків жодних не дають, кажуть, що молочко мами - це найкращі ліки від кашлю, ну правда потім прописали ще інгаляцію, то ми кілька днів робили. Але Емілі ми таки вирішили з садка забрати, принаймні поки... а може і аж до літа... Так що мені вдома з двома, як би то краще висловитись... "не сумно" :)

Який він - Девід?

Всі хто знають мене давним-давно першим ділом вирішили запитати чи я часом не назвала сина в честь кумира дитинства, з десяток плакатів якого висіли в мене над письмовим столом, навіть коли я вже в універ ходила :). Здогадались про кого я? Про Девіда Духовни, того що з Х-Файлів. Чесно, ми коли ім'я вибирали, то я навіть не згадала про Малдера ). Може воно десь з підсвідомості з'явилось ). А моя сестричка взагалі видала, каже мені: "дивно що Емілі не Джиліан" :)

Милуємось ми з Емілі малюком, який солодко спаняє поряд, і питаю я доцю: "а Девід він який?". Думаю, що вона зараз скаже щось на кшталт "маленький-маленький", натомість чую: "чевоний і багато пакає" :)))

А взагалі Девід дуже файний малючок :) Насолоджуємось вдруге батьківством. Якось цього разу зовсім по-іншому все сприймається. Нещодвно зловила себе на думці, що я не чекаю поки малюк вперше свідомо посміхнеться, візьме до рук іграшку, поповзе, сяде, піде... тобто, звісно, я чекаю цих всіх приємностей, але не хочу щоб вони настали вже і негайно як було з Емілі маленькою. Мені просто хочеться насолоджуватись теперішнім моментом і Девідом саме в цю хвилинку, таким яким він є зараз. А зараз він дуже прикольний хлопчик: часом капризний, а часом дуже спокійний, вже цікавий до всього що відбувається навкруги, і навіть вміє казати "ааай" якщо щось не подобається :) ще не вміє свідомо посміхатись, але неймовірно гарно посміхається увісні. Так-так, в нього це вміння з найперших днів життя - як тільки закриває оченятка на сон, відразу гарно прегарно посміхається то одним кутиком губ, то обома. Я і досі не можу намилуватись тією посмішкою, а наша бабця Валя каже, що це ангелики так діток увісні веселять :)

Нехай і ваших діток отак гарно веселять ангелики :) Вітаю усіх з весною і нехай у ваших серцях буде тепло і радісно!

А ось для вас вітаннячка від Девіда-купідончика :)