Сімейство Виговських: Місяць Перший з Девідом

Усім привітик :) Готові слухати про мої мамські будні, різницю між хлопчиком і дівчинкою, а ще про наш перший місяць вчотирьох? :) Тоді читайте далі!

Якщо коротко про мої перші враження "як то бути мамою двох діток", то скажу так - з другою дитиною простіше, а з двома важче :) 

Я особисто ніколи не розуміла мам, котрі казали, що все дуже забувається і якщо ти навіть маєш вже досвід догляду за однією дитиною, то з другою буде геть по-іншому. Я собі завжди думала - і як то можна отак за рік чи два забути як міняти підгузника чи купати чи брати на ручки таке маля... А виявляється забути це все запросто :). І розумієш це тільки тоді, коли тобі то чудо дають вперше на ручки. І ти справді не знаєш як його добре взяти і як поміняти того підгузника (і, повірте, це зовсім не тому, що в нас хлопчик і якоби з дівчинкою по-іншому), почистити вушка чи обстригти ті манюпуські нігтики. Всі ці навики дуже швидко забуваються, але в чому ж тоді різниця? Чому з другою дитинкою простіше? Справа в тому, що ці всі навики приходять значно швидше, ніж з першим малюком, а мама поводиться набагато впевненіше. Принаймні якось так у мене - менше паніки (точніше її зовсім немає, хоч і з Емілі я старалась не панікувати), більше тверезого мислення, цілком спокійна реакція на "не такі" каки, якесь почервоніння чи сухість шкіри, а особливо на плач. Пригадую, як мені важко давався той плач Емілі, особливо в машині, коли не можна взяти малюка на руки і заспокоїти. А зараз якось зовсім спокійно - плаче, то плаче, скоро заспокоїться :) і О Диво - Девід справді трошки поплаче і засинає (це я також про машину, бо вдома ніхто не залишає малого плакати - ми не прихильники таких методів виховання :)).

А ще я тепер геть не розумію мам, котрі кажуть що з однією дитинкою важко (Катруся, ти на 100% була права, кажучи таке :))). Тепер як хтось мені таке казатиме, то я радитиму завести другу дитину :)

Мамські заморочки і "відпускання ситуації"

З другою дитиною "відпускаєш ситуацію" і якось навіть розслабляєшся. Може є вперше-мами, котрі відразу так вміли, але це точно не про мене. Думаю, ця частина розповіді має сподобатись Ірі Кварцяній, яка, як мені видається, і була такою супер-мамою ще зі Златкою і вміла легко "відпускати ситуацію" :))) я права? З Емілі я довго переймалась купою речей - чому дитина спить лише на руках, чому хоче їсти щопівгодини, чому не любить вітру чи сонця і як то я маю з нею гуляти... таких "чому" було мільйон і я постійно намагалась чогось ту бідну дитину навчити :) гуляти у візку, замість того щоб спробувати слінг, їсти хоча б щодвігодини і не частіше (а пізніше після пів рочку - з'їдати прикорму як книжка пише - по 200 грам), спати в ліжечку, замість рук, не кутати аби раптом не перегріти, хоч малюку так хочеться того тепла.... Аааа!!! Як згадаю як то психологічно важко було з тими моїми заморочками ). Вдруге геть по-іншому - Девід хоче їсти - будь ласка, хоче спати на руках - то нехай спить, хоче гуляти - йдемо, не хоче - не йдемо ) холодно - сидимо вдома, не хочу я гуляти - сидимо вдома. І, О Диво, нічо страшного не відбувається якщо день не погуляти :) Не встигаємо покупати - не купаємо - і прикиньте, дитина все одно на наступний день вміє пірнати, навіть якщо разок пропустила :).

А ось кілька кумедних відмінностей між хлопчиком і дівчинкою :)

- малий Дейв геть не мультизадачний :) правду кажуть, що хлопці зовсім не вміють кілька справ робити одночасно, вони радше зроблять щось одне, але досконало. А от дівчата навпаки - можуть купу справ робити відразу, хоч не факт що добре ). Десь так воно мені і з малечку проглядається - Емілі все вміла робити відразу - гамати, ручками мене хапати, при цьому ще й собі щось наспівувати, какати і спати :) Девід хлопець серйозний, тому і до кожної справи підходить серйозно - їсти значить їсти, і при цьому нічо більше не виробляти - не крутитись, не мугикати і тим більше не ходити в туалет, чи то правильніше сказати в підгузник ). Ну а якщо вже так склалось, що треба сходити, то як при цьому можна ще й їсти??? :)

- а от до пісянь фонтаном я і досі звикнути не можу )) мами хлопчиків мене добре зрозуміють )) з дівчатами в тому плані знаааачно простіше, зате з хлопцями веселіше (вчора Девід запісяв моє піаніно :))!

Про братика і сестричку

Емілі дуже гарно відноситься до Девіда, приймає участь у всіх щоденних процедурах - спостерігає за зміною підгузка, накриває малюку ніжки, коли вкладаємо його спати, гладить по голівці, коли я годую і завжди тримає своє кріселко напоготові, коли час йти в ванну купати братика. Було навіть кілька разів так, що я не чула як Дейв прокинувся і плакав, а Емілі тут як тут, щоб мені про це сказати. Така вона уважна і терпелива. Як малий плаче, то бере мене за руку і каже "йдемо годувати Девіда щоб не плакав" ). Отак було перші 2 тижні :)) а далі ситуація трохи змінилась. По-перше від нас поїхали Ромині батьки і допомога закінчилась, як і мало не щохвилинна увага до Емілі. Доця швидко відчула як це, коли ніхто не звертає на неї уваги (якщо зайнятий братиком), а тим більше не має часу щоб з нею повноцінно і довго бавитись. Тому почались капризи і всілякі привертання до себе уваги - наприклад, Емілі як бачить, що я йду до візочка щоб взяти малого на руки, то каже "мама, я хочу їсти" або "мама, я хочу какати" :) бо знає що на ці дві речі я реагую відразу без зволікань - хитрющі ті діти, і хто їх такому вчить?! Жодної агресії чи неприязні до малого зі сторони Емілі я не бачу (дуже сподіваюсь, що воно так і надалі буде), але от на мене почала ображатись... ось я до минулого тижня навіть не знала, що в 2 роки діти вміють ображатись :) А виглядало це так: Емілі надулась, не розмовляла зі мною, не відповідала на запитання і дуже ображеним поглядом дивилась, і при цьому вона не плакала, просто дивилась мен в очі ). Ми швидко то діло владнали, але чує моє серце, що це далеко не востаннє.

Тому часом наші будні виглядають десь так:

А часом ідилія настає :)

І навіть отак буває - ВІДЕО

Думаю, що Емілі далеко не просто миритися з новим станом речей і нам з Ромою ще треба добряче повчитись як одночасно давати раду з обома. Тепер доця не отримує стільки уваги як раніше, їй доводиться чекати поки нагодують братика чи вкладуть його спати, доводиться бути обережною щоб його десь не зачепити. І часом отакі настанови і відсутність уваги зі сторони батьків її добряче дратує. Бувало і таке, що вона мене обіймала і зовсім не хотіла відпускати до Девіда...

А ще мені доця почала здаватись дуже великою, відколи з'явився Девід ) так-так, я таки мала на увазі "великою" не "дорослою" :) якась вона така довга і важка відразу стала )) і носити або колихати на руках тепер мега важко. А от про "дорослість" все якраз навпаки - Емілі почала бавитись в маленьку бейбічку (як вона сама каже): проситись на ручки поколисатись, часом смокче пальчика і каже що маленька, залазити до візочка і проситись "покатати як братика"... Зате коли їй кажеш що вона ще маленька, то у відповідь отримуєш обурену моську і категоричне заперечення "мама, нііііі, я велика дічинка Емілі" :)

Хвороби і садок

Перший місяць з малюком видався для нас всіх непростим ще й тому, що ми похворіли :(. Емілі принесла чергову бацилку з садку. Захворів навіть Девід, а йому всього 2 тижні на той момент було... І коли отака малеча в тебе на руках кашляє, а лікар розводить руками і каже їхати в клініку, бо то дуже зле коли дитинка до 3-х місяців хвора, то сльози на очі навертаються і не знаєш що думати... Слава Богу ми вже викарабкались з того всього і обидвоє малюків здоровенькі! В клініку ми, звісно, їздили, але нас оглянули і не поклали, бо загалом стан дитини хороший (добре їсть, спокійно спить, а головне - не має підвищеної температури), тому викарабкувались ми вдома, а таким малюкам ліків жодних не дають, кажуть, що молочко мами - це найкращі ліки від кашлю, ну правда потім прописали ще інгаляцію, то ми кілька днів робили. Але Емілі ми таки вирішили з садка забрати, принаймні поки... а може і аж до літа... Так що мені вдома з двома, як би то краще висловитись... "не сумно" :)

Який він - Девід?

Всі хто знають мене давним-давно першим ділом вирішили запитати чи я часом не назвала сина в честь кумира дитинства, з десяток плакатів якого висіли в мене над письмовим столом, навіть коли я вже в універ ходила :). Здогадались про кого я? Про Девіда Духовни, того що з Х-Файлів. Чесно, ми коли ім'я вибирали, то я навіть не згадала про Малдера ). Може воно десь з підсвідомості з'явилось ). А моя сестричка взагалі видала, каже мені: "дивно що Емілі не Джиліан" :)

Милуємось ми з Емілі малюком, який солодко спаняє поряд, і питаю я доцю: "а Девід він який?". Думаю, що вона зараз скаже щось на кшталт "маленький-маленький", натомість чую: "чевоний і багато пакає" :)))

А взагалі Девід дуже файний малючок :) Насолоджуємось вдруге батьківством. Якось цього разу зовсім по-іншому все сприймається. Нещодвно зловила себе на думці, що я не чекаю поки малюк вперше свідомо посміхнеться, візьме до рук іграшку, поповзе, сяде, піде... тобто, звісно, я чекаю цих всіх приємностей, але не хочу щоб вони настали вже і негайно як було з Емілі маленькою. Мені просто хочеться насолоджуватись теперішнім моментом і Девідом саме в цю хвилинку, таким яким він є зараз. А зараз він дуже прикольний хлопчик: часом капризний, а часом дуже спокійний, вже цікавий до всього що відбувається навкруги, і навіть вміє казати "ааай" якщо щось не подобається :) ще не вміє свідомо посміхатись, але неймовірно гарно посміхається увісні. Так-так, в нього це вміння з найперших днів життя - як тільки закриває оченятка на сон, відразу гарно прегарно посміхається то одним кутиком губ, то обома. Я і досі не можу намилуватись тією посмішкою, а наша бабця Валя каже, що це ангелики так діток увісні веселять :)

Нехай і ваших діток отак гарно веселять ангелики :) Вітаю усіх з весною і нехай у ваших серцях буде тепло і радісно!

А ось для вас вітаннячка від Девіда-купідончика :)

The Happiness Project. Gretchen Rubin

Відразу скажу, що чудове рев'ю на цю книжку є в Юлі :) читати тут! Власне звідти я про неї і дізналась і навіть відразу замовила собі таку, бо дуже вже заімпонувала назва ). Книга кльова - надихає на створення власного Проекту Щастя, на нові планування, примушує тебе якось зорганізуватись і навіть трохи змінити ставлення до життя. 

В книзі авторка описує свій Проект Щастя. Суть, власне, в тому, що вона і так щаслива і не хотіла б міняти кардинально себе і своє життя, але при цьому хотіла б спробувати бути ще щасливішою, внести в своє життя якісь нові корективи і зміни, але повторюсь - не міняти його при цьому. Авторка ставить собі якусь певну ціль на кожен місяць (наприклад глобальна ціль на місяць - стати більш енергійною, а практична реалізація - лягати раніше спати, раніше прокидатись, займатись спортом і т.д.) і пробує її досягати, а потім аналізує чи зробило це її щасливішою бодай трішки. На основі Проекту Щастя Гретхен можна не тільки скласти свій власний план, а і багато чого взяти з її ідей, якщо вони вам, звісно, до вподоби. Мені багато що дуже сподобалось і знаючи, що в новому 2016 мені навряд чи вдастся отак спланувати і реалізувати свій власний проект, то я ще наприкінці 2015 взялась втілювати в життя всілякі поради з книжки і дуже цьому рада. А ось, кілька речей, які мені зараз пригадуються з книги і які таки зробили мене трішки щасливішою :):

"one minute task". Це просто геніальна штука! Ідея в тому, що будь-що, що можна встигнути зробити за одну хвилину, треба робити вже. Є тарілки в умивальнику - якщо їх можна помити до хвилини часу, то зроби це негайно! Розкидані іграшки на підлозі - аналогічно, якщо це лише хвилинка, то прибирай вже! І так з усім! Мені отой "one minute task" так засів в голові, що не пройшло ще і дня, щоб я про нього не згадала (а почала читати книгу я добрих кілька місяців тому). І уявіть, що я помітила - з таким підходом в хаті буде чистота, а купа дрібних речей до яких ніколи не доходять руки, будуть нарешті зроблені! Є маленький мінус такого підходу - буває так, що вдома ну дуже багато отаких хвилинних завдань і тоді все вкупі воно займає добряче часу. Ну але результат від цього не міняється - завдання зроблені :)

"overbuyer and underbuyer". Авторка аналізує ким вона є - overbuyer-ом and underbuyer-ом і чи можна це якось змінити. По її підрахунках вона виявилась underbuyer-ом (тобто людиною, котра ніколи не купить зайвого - наприклад серветок в коробці, бо ж замість них можна завжди використати туалетний папір) і зрозуміла, що частенько це робить її нещасливою, оскільки вона собі багато в яких зручних в побуті речах відмовляє. Я для себе зрозуміла, що є overbuyer-ом і якщо щось хочу купити і думаю що воно мені потрібне, то не відмовлю собі у приємності (в нас вдома купа kleenex серветок, бо це зручно :)). Але як би воно дивно не звучало це теж мене частенько робить "не щасливою". От куплю я щось навіть за якусь символічну суму, а потім думаю, що можна було б і без нього обійтись і зекономити гроші на щось більш потрібне. А далі ходжу і мучусь чи то його повернути чи то вже залишити і просто не купувати наступного разу. А зараз якось частіше задумуюсь чи воно мені таки дійсно треба ще до покупки і навіть менше себе потім картаю, бо твердо вирішую що прийняла рішення таки це щось купити.

"don't expect price or appreciation". Це саме для мене! Я вже десь в коментарях зізнавалась, що на підсвідомому рівні завжди очікую, що мене похвалять, навіть за якісь звичні і буденні речі, які і так входять до моїх обов'язків. А отак собі прочитала і якось переосмислила своє ставлення до похвали :).

Мені ще багато цікавих і потрібних фразочок пригадується, але геть немає часу, щоб про них розповідати ) самі розумієте - нас тепер 4-ро :). Направду, в книзі ще стільки всякої всядчини - порад, ідей, цікавих думок від авторки і її блого-читачів, кльових надихаючих фразочок і багато-багато іншого! Там  можна знайти ще ого скільки прикольних і цікавих порад про прибирання вдома загалом і "про чисту поличку", про час проведений з дітьми, про імпрування стосунків з чоловіком, про one-sentance journal і медитацію і йогу і про те як бути собою, замість того щоб старатись стати кимось іншим і робити те, що люблять робити інші...

А ще отак наприкінець пригадалась мені гарна порада, яка звучала в книзі десь отак - "Насолоджуйся теперішнім моментом, дні летять довго, а роки швидко" ;)

Вагітність #1 vs Вагітність #2

Розкажу вам трішки про свої вагітності - мої настрої, переживання і таке всяке різне. А були вони обидві дуже схожі і разом з тим дуже різні :) Спочатку про відмінності. От як все було:

Вагітність #1: Хвилюєшся мало не щодня чи все добре

Вагітність #2: З важкістю пригадуєш на якому ти терміні :)

Десь так воно і було - без перебільшення. Пригадую, коли ходила вагітною з Емілі, то щодня переживала і думала чи все гаразд, з нетерпінням чекала і рахувала дні до наступного візиту до лікаря, а коли вже малюк почав рухатись в животику, то переживати ще більше (парадокс отакий), якщо раптом не було 6 рухів щогодини - як книжка пише :). З малюком #2 все геть по-іншому - мало того що я не завжди пригадувала на якому я тижні вагітності і коли в мене наступний візит до лікаря, так я ще й часом взагалі забувала що вагітна, коли можна було собі щось випити на святкуванні чи треба було носити щось важке :) Хоч вийнятком таки був перший триместр, коли хоч не хоч, але трошки таки хвилюєшся чи все ок...

Вагітність #1: В курсі всіх аналізів і протікання вагітності

Вагітність #2: Дивуєшся кожного разу, коли лікар каже якісь мудрі слова на прийомі

Протягом першої вагітності я читала все! І те як протікає вагітність і що відбувається з дитинкою і мамою на кожному тижні. Про те які аналізи мене чекають, що перевірятимуть і навіщо вони здались. Я ходила до лікаря з величезним блокнотом і купою запитань, які ретельно готувались і переглядались мало не щодня :). Лікар з мене сміявся і казав, що йому дуже подобається мій блокнот і моя підготовка до візиту ))). Натомість під час всієї другої вагітності я, мабуть, за усі 9 місяців задала десь 5 запитань і то доволі банальних, в стилі - а чи правда, що другі роди відбуваються швидше і раніше терміну :). А ще я пригадую, що уявлення не мала що і на якому терміні будуть перевіряти, які аналізи треба здавати і кожного разу дивувалась, коли мені дзвонила медсестра і казала, що такий-то аналіз в межах норми і все ок. Позабувала купа розумних словечок, які так ретельно перекладала і вчилась вимовляти під час першої вагітності, тому часто, коли лікар щось розумне розповідав, я кивала і робила вигляд, що розумію про що він :)

Вагітність #1: Наївно сподіваєшся влізти у свої існуючі футболки

Вагітність #2: Накупила купу зручного мамського одягу для пузіка

Тут якраз вийшло все навпаки, бо, як правило, вперше-мамусі хочуть гарно виглядати під час вагітності, а не бути колобками-пінгвіньками чи то вдома чи на роботі чи просто на вулиці :). Воно ніби природньо, але чомусь в мене виявилось все геть навпаки - я свято вірила, що навіть на 9-му місяці поміщусь у свої довгі домашні футболки, що осінь буде теплою і мені не треба буде жодної куртки - зможу ходити і в своїй, тільки не запинатиму її і т.д. В результаті отримала таке - розтягнула всі свої светри-футболки-кофти, більшість з яких довелось віддати після пологів (і, до речі, пуза вони так і не закривали), а на вулицю останні кілька тижнів виходила гуляти в чоловіковій зимовій куртці :). Натомість зараз мені щось дуже захотілось гарно виглядати, комфортно почуватись і зручно одягатись. Тому я взяла трохи грошей і за один день накупила собі багато зручного, довгого, мамського, а головне теплого одягу! А ще дуже-дуже хочу подякувати своїм рідненьким мамі і сестричці за крутезну і мега зручну зимову мамську курточку з місцинкою під пузо, а також за новорічне гарнюще платтячко! Тут такого нарядного точно не знайти!

Вагітність #1: Дві великі сумки в роддом спаковані завчасно ще наприкінці 2-го триместру

Вагітність #2: За тиждень до родів згадуєш, що було б добре спакувати хоча б речі для дитинки :)

Незважаючи на те, що в американських роддомах є все (принаймні в моєму було справді все необхідне) і незважаючи на прохання лікарів не брати нічого зайвого з собою і не пакувати великих чемоданів, я чомусь їм не повірила і вирішила все мати своє :) Як результат, під час перебування в лікарні вперше, сумок я майже не відкривала і отак гарно спакованими привезла після родів додому. В клініці було, і правда, все необхідне для мене і для дитинки - одяг, засоби гігієни, пеленки, серветки, підгузники і навіть шкарпетки, якби мені раптом стало холодно. Можна було навіть щітки зубної не брати, бо там давали одноразову ). Одним словом майже все, що я напакувала перший раз, було мені зайвим, окрім хіба одягу для малечі в якому я її забирала додому. Тому вдруге я взагалі геть забула за сумку і за тиждень до дати пологів спакувала маленьку "ручну клажу" за 10 хвилин :)

Вагітність #1: Хочеш все новеньке для дитинки

Вагітність #2: Приймаєш все що віддають і навіть не йдеш до магазину за покупками

Так якось воно є - дуже хочеться щоб твій перший малюк мав все нове, ідеальне, чистеньке, гарненьке, а головне "не юзане" :). Одяг має бути вибраний лише мамою, візочок обов'язково новенький з магазину, а ліжечко ідеальне-дерев'яне-екологічне і складене самостійно майбутнім татком :) Результат - купа потрачених грошей на речі, які малюк носить раптом кілька тижнів і на всілякі аксесуари, які часто не потрібні, або просто не "зааксептані" дитинкою (наприклад, як ліжечко - предмет мебелі в нашій хаті, аж поки доці не виповнилось півтора рочки :)). Зате під час другої вагітності все навпаки - приймаєш все що тобі віддають - від речей до візочків, люльок, подушок для годування і, звичайно, іграшок. В нас ще так співпало, що коли мала Емілі народитись, то не було в кого позичити чи взяти усіляких потрібних речей, але думаю, що навіть якби така опція була, то ми б нею не скористались, бо як то дитинка буде спати в чиїйсь піжамці чи бавитись іграшкою, яку до цього вже хтось жував :). Правду кажуть, що батьки робляться розумнішими з появою другої дитини!

А якщо серйозно, то обидві мої вагітності були доволі легкими, як мені воно зараз видається. Звісно кожного разу були якісь свої незручності, але загалом все було добре.

1-ший триместр вдруге був легшим - майже відсутній токсикоз, жодної печії, більше сил, зате постійна сонливість. Пригадую, я лягала спати ще до 9-ї вечора і чоловіку самому доводилось купати і вкладати Емілі :).

2-гий триместр був доволі типовий для обох вагітностей - ще не важко ходити, гуляти, а жовотик ще не дуже заважає у буденних справах. Літо, басейн, багато свіжого повітря - мабуть це все сприяло позитивному настрою і легкості, які я відчувала.

3-тій триместр зате видася якимось фізично важким для мене під час другої вагітності. Мабуть воно природньо, бо не виходить приділяти час тільки собі коханій, адже є доросла малявка, яка з кожним днем вимагає все більше і більше уваги до себе. І ніхто не відміняв гулянь, ігор, повзань і бігань за дитиною, не зважаючи навіть на те, що вона пів дня проводить в садку. Хоч з нашими осінніми хворобами важко сказати де ж все таки Емілі проводила більше часу - вдома чи в садку... Пригадую, що з Емілі в животику ми ого скільки гуляли і які кілометражі намотували, дряпались на різні гірки і мало не щотижня кудись собі їздили відпочивати. А тут якось встати з ліжка зранку було важко і піти чайок собі зварити :) Але з іншого боку в мене було багато особистих планів до кінця 2015 року і всіляких занять, і навіть коли малюк був в садку, я не могла дозволити собі полежати, відпочити, бо весь час хотілось щось робити і було відчуття, що воно все не встигнеться. З першою вагітністю я себе таки більше балувала :).

Сумно лише те, що вперше воно все якесь таке особливе і неповторне... ти кожного дня тішишся своєму животику і одній лише думці про те що вагітна... помічаєш кожен рух малюка і посміхаєшся у відповідь... вдруге такого відчуття у мене не було... здається ніби все вже зрозуміло і навіть трохи звично. Звісно, ми дуже щасливі і дитинка дуже бажана, але от такої неймовірної ейфорії я вже не відчувала. А часом навіть забувала що вагітна, чи правильніше сказати бували дні, коли я про це і не згадувала. Це траплялось з різних причин, але основною з них таки був брак часу - коли кругом тебе багато інших справ (а з півторарічною малечею інакше не буває), то якось мимоволі забуваєш про інше, хоч і дуже важливе...

Отакі от мої обидві вагітності. А, взагалі, діти - то велике щастя і море приємних емоцій, тому усі труднощі і незручності вагітності просто нівелюються як тільки бачиш перед собою маленьке і таке рідне личко з великими оченятками :)

#1 vs #2

Знайомтесь - я Девід :)

Нарешті в нашої Емілі з'явився маленький братик :). Тішимось, радіємо і насолоджуємось кожною хвилинкою перебування з малюком! Народився Девід (по версії Емілі бартика звати Михайлик :)))) в середу о 3:29 дня. Взагалі обом моїм діткам дуже заімпонувала середа для народження, а ще ріст в 48 см :). Тільки Девід ще й виявився справжнім козаком-богатирем і з'явився на світ з вагою 4,195 кг!

Дуже цікаво пройшло знайомство з старшою сестричкою - Емілі вже чекала і знала, що мама привезе додому братика. А братик завчасно заїхав до магазину і купив для сестрички поїзда Томаса, а ще Кіндер-сюрприз, певно тому доця тепер ходить по хаті і каже, що любить братика :))) А ще Емілі приносить підгузнички, постійно залазить на подушку для годування саме в той момент, коли та подушка зайнята братиком, хоче нагодувати малого печенькам і сиром, а потім розповідає, що в нього немає зубів, а в неї аж двадцять :). Побачимо як то воно буде далі, коли доця зрозуміє що це не "одноразова акція", а щоденні будні :), але наразі все дуже позитивно.

Отож, трошки моїх перших вражень від Девіда:

- дитина спить! :) та нє, ну вона справді спить! вдень! сама в ліжечку (точніше в люльці)! без мене і без рук і без колихання! прикиньте? таке буває? :) Погодувала, покалала, Девід покрутився-покрутився, подивився по сторонах 10-15 хв. і ЗАСНУВ!!! :) Не знаю чи то така радість на довго, але наразі дуже тішимось. А часом в мене навіть таке відчуття, що в нашому житті нічого не помінялось :)

- засинає в кріселку для машини! і таке буває? з Емілі такого не було жодного разу :) а тут поклали (чи то посадили :)) і тільки поїхали, а то чудо вже хропе

- дається послухатись лікарю! ну покрутиться собі трошки, покряхтить - типу не задоволений що його роздягли та ще й процедури всілякі роблять

- плаче тільки по ділу :) захотів їсти - плаче, мокрий підгузничок - плаче (варіант - кряхтить), змерз - плаче (варіант - гикає :)), нічо не турбує - лежить і кліпає очиськами

- бере пустунчика :) взагалі я проти, але не стрималась щоб спробувати чи Девід його, так би мовити, зааксептає (бо з Емілі цей фокус не вдався жодного разу) і О Диво - він не проти :) але ми тільки спробували кілька разів та й кинулись того

Ну а взагалі ми з Ромою вчимось бути батьками двох малюків і воно на перший погляд і цікаво і приємно і трошки страшно... Побачимо як то воно все буде далі, але мені вже видається, що 2016-тий буде цікавеньким роком :)

Садочкове: Перші Враження

Давненько збиралась вам про наш садочок розповісти. Відразу нагадаю, що якщо ви хочете почути щось про американські садки, то я вам тут не дуже порадник (хоч далі ви зустрінете трохи такої інформації про американські садки, яку мені вдалось роздобути). Ми відразу вирішили що до американського віддавати не будемо, бо хочемо щоб Емілі вивчила спочатку рідну мову, а з англійською в неї проблем точно не буде, навіть як почне її досконоло вчити перед першим класом. Так ось нагадаю, що садок у нас українсько-білоруський. І говорять там як українською так і російською мовами (хоч російської таки більше...). Але вже маємо те що маємо, бо садок хороший, навіть дуже, і ми наразі не плануємо його змінювати. Українських садків мало - про такі стаціонарні я і не чула (так щоб поряд були), хіба про такі що "на дому", а це мені не дуже підходило, то ми особливо і не цікавились.

Ціни
Для цікавості розкажу вам трошки про ціни. Загалом всі садки як американські так і наші плюс мінус в одну ціну. Звісно все залежить від регіону і "модності" садка - в самому Чикаго буде трохи дорожче або Монтессорі садки будуть теж не дешево коштувати. За наш ми платимо $270 в тиждень. Це середня ціна. Коли я кажу про "дорожчі", то маю на увазі ще плюс $100 за тиждень. Можна знайти садок за $120-$150 в тиждень, але він найчастіше розташований на плазі, яка виходить на проїжджу частину, має маленького майданчика (або не має такого взагалі) і дітей вивозять на возику гуляти кудись на приватні території по сусідству, якщо такі поряд є. Так, садок не дешева розвага тут, але як вже є. Від американців часто чуємо, що вони не дочекаються коли діти підуть в школу (школи безкоштовні, якщо не приватні), бо тоді зможуть дозволити собі нову машину :).

Стандарти Штату
В кожному штаті є свої стандарти щодо садків. Наприклад, чітко регламентовано скільки дітей має бути на одного вихователя, рекомендована кількість гулянь вдень, описується якими мають бути забави (я не маю на увазі конкретні актівіті, які треба проводити з дітками, а швидше тип занять - наприклад, активні і спокійні і т.д.). В такому стандарті йдеться в деталях і про їду (якою вона повинна бути особливо для найменших) і навіть про те що холодильник має бути легкодоступним, і все-все про зміну підгузників, в тому числі, що дітям треба мити руки після такої процедури. Розписано, що категорично забороняється наказувати дітей, ображати словами, піднімати руку і т.д., але дозволяється такий собі "time-out" (коли дитина зробила щось за що таки варто насварити, то малюка можуть відправити в зону тайм аута - це не те щоб "поставити в кут", але, як я розумію, на хвилинку відвести в спеціально відведене місце (в тій самій кімнаті де всі бавляться), де дитина може подумати про те що зробила не так). Time-out строго обмежується в часі взалежності від віку дитини і забороняється для діток до 2-х років. В такому стандарті розписано ще багато всякого - і про розміри і простір в кімнатах і про майданчики для прогулянок і про сон - скільки і яким він повинен бути, на чому дітки мають спати і так далі... Батьки з тим всім, звісно, ознайомлюються і підписують. Окрім того батьки ще підписують купу інших паперів в стилі, що погоджуються на те, що приміщення де бавляться діти, раз в місяць буде оброблятись якимись не дуже хімічними хімікатами :) і про те, що будь-які фото дитини будуть використовуватись лише для внутрішніх потреб садка (наприклад для стін-газети). Одним словом багато всяких паперів, які дають батькам дуже чітку картину про те що буде відбуватись з їхніми дітьми в садку і в якому середовищі вона буде знаходитись.

Не пригадую чи було в тих документах щось про регулярні провітрювання приміщення і зволоження повітря... На жаль жодних зволожувачів я в садку не бачила, але приміщення таки провітрюється, причому навіть тоді коли там є дітки, вікна також можуть бути привідкриті, що дуже тішить.

Приміщення
Все окрім музики дітки роблять в одному і тому самому закріпленому за ними приміщенні. Це доволі простора, світла кімнатка, в якій є столи з кріслами для арту і їдження, по перметру море іграшок, в кутику складені ліжечка, які розкладаються на денний сон і навіть є гірка і невеличка лазанка. Музика-танці відбуваються деінде, але на відео з Свята Осені явно видно, що не там само :). Спочатку воно мені було якось дивно, бо я добре пам'ятаю свого садка з величезними кімнатами і купою простору, з шафками для одягу по-за межами кімнати... Але зараз якось звиклось і навіть мені здається, що воно може так і краще, що тих дітей не тягають по "столових", "ігрових" і "переодягальнях", а все тут поряд - легко і доступно.

Іграшки
Як на мене, то цей момент заслуговує окремого абзацу, в першу чергу тому, що я сама і не сподівалась що в одному приміщенні стільки всього може бути! Тут і кухня з посудом та іграшковою їжею, і ляльки з ліжечками, возиками і змінним одягом і гірка-стрибалка і столик-залізна дорога... Я вже мовчу про всяке дрібне складене по коробках - тваринки, конструктори, пазлики, якісь логічні крутілки-вертілки-складалки... І того всього рівно стільки щоб вистачило для усіх. Хоча якщо чесно, то мені більше імпонує підхід Монтессорі - кожна іграшка лише в одному екземплярі і якщо хтось її взяв, то інша дитина має зачекати або домовитись помінятись. Ну але зате діткам кльово і є купа всякого такого, що не поміщається вдома, та і немає сенсу його додому купувати, якщо дитина може вдосталь набавитись тим в садку. А скільки там книжок!!! І щоразу на огляд батьків виставляються ті, котрі будуть читатись на цьому тижні (це я про загальне читання казок всім діткам). Емілі мені щодня щось різне розповідає, то казку про Теремок, то про колобка співає :)

А ще в кожній кімнаті є магнітофон і діткам частенько вмикають якусь музичку - за обідом чи сніданком - спокійну і приємну, а в ігровий час - пісеньки з мультиків. Емілі вже ого скільки всього різного нахапалась, додому приносить і мене ще й вчить :)

Розпорядок дня

Садок працює з 7-ї ранку десь до 6-ї вечора, а то і довше. Кажу не дуже впевнено про вечір, бо я ніколи малюка так допізна не залишала. За цей час дітки встигають і зарядку зробити і двічі погуляти (в теплий сезон) і тричі поїсти. А ще виспатись. Мають час на читання книжечок і музику-танці двічі на тиждень і всілякі там розвивалки (типу вивчення алфавіту, цифр і т.д.), а ще арт. Різні актівіті доступні для батьків і розписані чітко по днях - чим і коли дитина буде займатись. Емілі дуже любить музику і я кожного разу чую від вихователя як Емілі гарно танцювала і як старалсь все виконувати акуратно і правильно :).

Оооо, щойно побачила на фото з розкладом, що садок до 6:30 працює :)

Арт
Дітки багато всякого цікавенького ліплять, малюють, розмальовують, клеять і вирізають. Щодня є один-два, а то і більше, таких от розваг. Потім ці всі шедеври з підписами лежать біля шафок дітей для того щоб батьки помилувались і забрали додому :). Ось лише маленька частинка того, що Емілі робила (звісно з допомогою вихователів) і що дозволяли забирати додому:

Їжа

Їжа - це ще одна причина по якій ми вибрали ходити до "нашого" садка, замість американського. А справа в тому, що годують тут теж по-нашому! Щоранку - каша або омлет, на обід - завжди зупка, на вечерю - гарнір з м'ясним або млинці і до цього салатик. Окремо дають фрукти (як правило перед обідом). Варять компотики і сочки, дають молоко і кефіри. Натомість в американському садку все по-іншому - там немає першого, замість каші пластівці з молоком, дають час від часу солодке у вигляді тутешніх кексів, піцу. Ну правда також щодня дають овочі - не салат, а просто різні овочі на тарілці. Я не кажу, що таке харчування зле для дитини, але як на мене всілякі там зупки і кашки таки на порядок крутіше. Меню щодня різне. В ньому присутні і органік продукти, хоч і не всі. Одним словом моя дитина ніби гамає добре і часом навіть добавки просить :) а ще частенько мені розказує що в садку був "мачний супчик" чи "камончики (макарончики) з мняском" :).

Вихователі
Вихователі всі наші - українці-білоруси, а от асистент вихователя завжди американець, чи швидше американка (я не бачила чоловіків-асистентів чи вихователів). Так що діти щодня чують обидві мови, що, як на мене, не так вже і зле, хоч доця і почала міксувати трохи слова. Мені подобаються усі - привітні, добрі, гарно відносяться до Емілі (суджу по тому, що вона йде до них на ручки, дає цьом на прощання і розповідаю вдома що Роза сказала "харошая дєвочка" :)). Наш садок якийсь дуже сімейний виявився, бо всі, ну чи майже всі вихователі, асистенти і навіть директор і повар водять сюди своїх діток, що таки має свідчити про те, що до дітей добре відносяться.

Свята
Свята, як на мене, організовані дуже "по-нашому", тобто щосезону дітки готують якісь вистави-танці-співи для батьків. Емілі наразі відвідувала лише Свято Осені, а зимове все ми успішно пропустили через хвороби, а там були і дід мороз і снігуронька і подаруночки... Ще восени ми по тих самих причинах пропустили Хеловін, на який я доці навіть костюма готувала... Сподіваюсь що весняно-літні Ранки ми таки відвідаємо. До таких малих діток батьків не запрошують, бо не було б ніякого свята, а всі дітки відразу б опинились на колінах в батьків. Тому запрошують оператора, знімають-монтують відео і продають потім за $26 :). Десь після 3-х рочків батьки вже приходять і самі то все дійство спостерігають.

Про те, що мені Не подобається або чого Не вистарчає
1. На мою думку діти мало гуляють. Справа не в тому, що я б гуляла з малечею більше, а у тому, що якщо раптом на вулиці трохи вітряніше, то дітей 2-3х років вже не виводять. А якщо раптом мокро (бо з ночі розтопився сніг), то теж не виводять, бо ті діти будуть всі в болоті. Тішить те, що в страших групах на таке не дуже звертаються увагу і таки діти від 3-х гуляють частіше. А саме 2 рази вдень орієнтовно по годині часу. І все одно мене мучить той факт, що якби дитина не ходила до дитячого садка, то ми б були значно більше часу на свіжому повітрі...

2. Діти не роблять якихось спільних активностей. Або я про це не знаю. Просто в американських садках діти, наприклад, можуть щось всі разом пекти (по черзі кожен насипає в миску свій інгридієнт) або ще щось в такому дусі. Як на мене, то це дуже корисно і цікаво і виховує в дітях якийсь командний дух. А тут всіх за стіл посадять і кожному дадуть свого пазлика чи листочка для арту чи книжечку. Не те щоб я цим якось надто переймалась (як гулянням до прикладу), але знаючи, що таке є в інших садках, мені б теж хотілось щоб воно було і в нашому.

3. Ще одна гарна практика американських садків - давати щодня батькам звіт про те, що відбувалось з їхньою дитиною - причому я такий звіт бачила і він дуже детальний! В процентах написано скльіки чого дитина з'їла (як правило це 100% піци і 20% овочів :)), які активності і наскільки успішно робила, якщо раптом плакала то чому і як довго і т.д. Знову ж таки, не те щоб я аж дуже переймалась вудсутністю такого звіту у нас, але ідея мені дуже подобається.

4. Зволоження в сухі пори року і більше провітрювання. Не пригадую чи я зізнавалась вам раніше, але я трохи помішана на Комаровському, тому не судіть строго :) І я дуже ЗА те щоб в садках були зволожувачі (таких немає), приміщення провітрювалось регулярно (хоч ніби в нас воно і провітрюється) і дітки багато часу проводили на вулиці. Але тут все в руках батьків і якби таких батьків як я було побільше, то думаю і зволожувачі б з'явились. Але я вже не раз була свідком конфлікту між вихователем чи директором і мамою-татом, котрі приходили до садка з криком про те, що їхня дитина постійно шмаркає, власне, через те, що в приміщенні відкривають вікна, коли там є діти. А ще, як не дивно, дуже багато таких батьків, котрі просять дитину не виводити гуляти і тоді всі йдуть на майданчика, а таки "негуляючих" діток збирають разом і залишають з вихователем. Дивно мені то все, але прийнято гарно казати, що "батьки краще знають, що добре, а що зле для їхніх діток", тому не сперечатимусь.

Якось отак... багато тексту, але думаю знайдуться читачі, кому ця тема актуальна і цікава і таки дочитають аж до самого кінця, за що вам наперед дуже дякую :)