Пригоди Емілі у Львові :)

Вже більше тижня пройшло як ми повернулися зі Львова до нашого татка в штати... Відчуття змішані... і за Львовом сумую, бо все там таке рідне і миле серцю... але і сюди приїхали і почуваємося комфортно як вдома...

Цього разу поїздка додому була не тільки позитивно-оптимістичною як раніше. Мої читачі знають, що рік тому я вже приїжджала на Україну, але тоді доцька була ще в животику =) що, звісно, було набагато (!) простіше... А я собі думала, що буду мати відпустку =) приїду, віддам донечку бабцям і згадаю старі добрі часи коли можна було робити все що хочеш і особливо ні від кого не залежати. Ага, не так сталося як гадалося ). Перші два тижні Емілі з моїх рук просто не злазила - обіймала мене за шию, клала голівку на плечі і ні до кого на ручки не йшла. Та і плюс зміна часу... Кожної ночі в нас були забави по 5-6 годин, а вдень доця постійно марудила і хотіла спатки. Чесно кажучи, за місяць перебування Емілі так і не перейшла на український час, зате як ми сюди повернулися, то з першої ночі почала правильно по-американському спатки =).

Другий неприємний момент - це наші дороги... Справа не в тому, що я порівнюю їх з американськими... а в тому, що для дитини це стрес, принаймні для моєї дитини... Перша наша поїздка в кріселку закінчилася сльозами та істериками... і після цього доця більше в кріселку не їздила, а тільки на руках. А тут вже в мене бзіки почалися, бо я трішки помішана на безпеці дитини, особливо в машині... Короче, це ще один такий неприємний момент до якого за місяць ми з маленькою так і не звикли...

А тепер одні позитиви =) Наше морозиво Пломбір - просто смакота - їли ми його майже щодня. Як друзі і родичі побачили що я часом малечі його даю облизати, то почали мене мачухою називати (дякую, Оксані, за таке прізвисько =))).

Підсилився статус мачухи після того як в +19 градусів ми пішли з Емілі гуляти і О Диво в неї не було на голові шапки (!) та і одягнена була на короткий рукав. Для мене несподіванкою було те, як наші мами одягають діточок... Мамусі, тільки ви не ображайтеся на мене - я, звісно, не роблю висновок про всіх діточок, але ті, яких мала нагоду побачити, мене вразили... Якось мені здається надто тепло одягати дитину в сонячний день при +20 в шапочку і курточку... і то не маленькі діти - то такі що бігають, гуляють, топають, тобто тратять енергію. І я таких діток бачила, повірте, не мало. Але це справа кожної матусі, яка сама знає, що краще для своєї дитинки. Так що повернемося до статусу мачухи. А підсилювала я його ще не один раз =). Справа в тім, що в Америці люди простіше ставляться до всяких речей... і певно мені це також передалося. Вони можуть одягнути лялю прямо в купальника взимку, завезти в машині до басейну, а там огорнути в рушник і занести по вулиці в приміщення - бачила своїми очима не один раз. Ми такого поки не робимо, та і я не кажу що це правильно, просто розповідаю як воно тут виглядає. Або дітки можуть взимку ходити у в'єтнамках, з голими ногами і без шапок, але це тому що більшість пересувань відбувається таки на машині. Ті дітки, котрі гуляють на вулиці, звісно, тепліше одягнені.

Повертаємося до Львова і мого враження від поїздки. Вже за першу добу перебування мені запам'яталося паро дивних для мене речей:

• корови і їх чарівний аромат (ми жили за містом =)) - давно не чула
• під ранок нас розбудили кугути - дууууже давно не чула
• кавун з кісточками - давненько не бачила (тут певно такого і не знайдеш)
• маленькі тарілки і чашки - а гамериці все велике (!)
• люди в супермаркеті - жодна людина певно з сотні не звернула увагу на Емілі =) мені то було дивним, бо тут може буде одна яка не зверне... а решта будуть посміхатися, махати, вітатися, питатися щось... Мабуть наші люди більше заклопотані своїми справами і немають часу розглядатися по сторонах...
• крани теплої води справа =) - насправді, це я зрозуміла вже коли в гамерику повернулася - тут всі крани з теплою водою зліва - і як я раніше на це уваги не звернула? )

А скільки ми бачили всяких дивних для доці тваринок! І котиків і песиків і коників і голубів і ще купу живності у вигляді папуг і морських свинок. Ми то все мацькали, ганяли, гладили і навіть пробували на зуб =). Та, в Америці не часто таке всяке зустрінеться чи то на вулиці чи то навіть в зоомагазині. А якщо і зустрінеться, то його особливо і не потягаєш ).

Дуже вразило саме місто, люди, туристи і той дух патріотизму, який там витає! Стільки вишитих сорочок, українських прапорів і ленточок, я ще ніколи не бачила! І це в звичайний буденний день! Так гарно і мило і любо на таке глянути! На радостях накупили і наотримували в подарунки купу вишитих сорочок, футболок, крайок та іншої символіки ).

Обов'язково треба згадати про їду. Сихівський Батон і досі на першому місті в списку найбажаніших українських продуктів =)) Не дуже поступаються йому і вишні (в Америці їх можна знайти хіба на якихось фермах чи фермерських ринках). Курка! Яка ж добра українська курка і всі страви, які на ній можна приготувати! А все решта і в гамериці добре... Ну хіба ще динь таких файних медових тут немає - більшість з них як яблука тверді і далеко не такі солодкі, як наші ).

А ще ми були в Карпатах! Як я мріяла гори побачити! Як же там гарно! Відпочивали в Славську, піднімалися на Тростян, гуляли на політехніці, дихали карпатським повітрям і пили справжній трав'яний карпатський чай =) Ням-ням! Тепер доця ще й на вершині гори побувала!

А ще я стала хресною мамою для маленького Марка і тепер маю двох похресників - Марчика і Марка =) А Емілі має нову подружку )

І на завершення просто не можу стриматися щоб не подякувати моїй мамусі, яка не відходила від Емілі весь час і дууууже мені допомагала! А ще навчила внуцю купу всього файного і так прикольно з нею бавилася, що Емілі під кінець нашої подорожі вже не до мене на ручки просилася, а до бабусі =)

Не вельми приємними виявилися останні кілька днів перебування у Львові - налякала мене доця, що тут ще скажеш... Але добре, що все добре. А на загал, то наша поїздка вийшла аж перенасичена приємно-позитивними і радісними моментами! Тому з нетерпінням чекаємо наступного візиту додому!

Я Мама. Місяць 9-тий.

Перш за все варто сказати, що свої дев’ять місяців Емілі відсвяткувала у Львові ). Так-так, ми вже два тижні як повернулися додому і дуже тішимося зустрічі з рідними та друзями! Доцька тут дуже помінялася! Перестала людей боятися, до всіх іде на руки, сміється і бавиться навіть з чужими. Правда як мене бачить, то відразу до мене проситься =). Та і всі кругом дуже тішаться такому маленькому щастячку – дарують усілякі іграшки, книжки, одьожки, одіялка і купа всього іншого цікавого і потрібного. Є і “мінуси” зустрічі з рідними – доцю всі без перестанку на руках носять, а ще дають пробувати деруни і пиво – але то всі бабці такі і тут нічо не поробиш =).

Всі друзі в першу чергу мене за переліт питають. Так от, загалом пройшло все гарно і доця поводила себе чемно, хоча чесно-кажучи самій з дитиною важкувато, бо рано чи пізно все одно настають такі моменти, коли малечу треба кудись посадити, поставити або комусь віддати ). Якщо в літаку цей хтось - це стюардеса, наприклад, то при проходженні митного контролю - це хіба добрі люди, які тебе розуміють, бо нещодавно і своїх ручних діток не знали куди дівати. Так мені одна добра тьотя-американка допомагала з доцею, поки я роззувалася, витягувала ноути і планшети, а ще доціні пляшечки з водою, кремчики і пюрешки. Потім точно так само вона мені тримала дитину, поки я то все пакувала по місцях ). Але детальніше про перельоти планую описати окремо, оскільки літали ми вже не мало ). А взагалі, то доця не зовсім розуміла куди вона потрапила і нащо то всьо, тому частенько її стан був десь отаким:

А тепер трошки про те як минув цей місяць і чого малеча навчилася. Отож, Емілі вже вміє купу всякого різного показувати. Знає де лампочка і настінний годинник, а також де оченята в жабки Кумки і носик в песика Гави =). Вміє робити тосі-тосі, махати привіт і па-па (причому то різні рухи – привіт махає обома рученятами, а па-па – згинає і розпрамляє пальчики), бавитись “баран-баран-буць”. Ніяк не можу навчити доцю “велика-велика”, щось Емілі не подобається ручки догори підіймати ). Ще малеча знає де зубки в мами і навчилася показувати “но-но-но” – хоча то вже подія 10-го місяця =).

17-го серпня доця вперше сказала “мама” =) Я так тішилася тому, хоч і думала, що то просто в неї почали такі склади вдаватися (бо раніше лише “тятя”, “дядя” і “няня” виходило), але ж ні - доця чітко каже “мама” тоді коли повзе до мене і хоче щоб я взяла її на ручки =). Тому офіційно вважаємо “мама” першим нашим словом! Ще в Емілі вдається казати “баба” і бабці звісно тішаться, хоча доця насправді ще не знає, що то їх так треба називати ).

На початку місяця (1-го серпня) Емілі навчилася гарно на попу сідати і тепер їй майже не треба моя допомога в пересуванні – може доповзти, дотягнутися і взяти будь-яку іграшку (не знаю чи писала раніше, але з усіх іграшок Емілі частенько книжки вибирає, а потім собі сідає і “читає” з розумним виглядом)))! А повзає доця швидше ніж я ходжу ) не встигаю в кухню дійти, як вона вже тут-як-тут. Але багато повзати не хоче, бо навчилася вставати і тепер постійно находить якусь опору, встає і пробує топати. Вже може кілька кроків зробити вздовж опори, але тримаючись двома руцями – за одну ще боїться. А так, то малеча дуже смілива – відпускає обі ручки, пробує ходити, падає на попу і не плаче, всюди лізе, все на себе перевертає – так що мені весело ). А ще доця вже впевнено може показати і пояснити що хоче – в яку сторону йти, якою іграшкою бавитися, ображається і нервується, коли їй допомагають чи показують що і як робити – хоче все сама-сама (ну зовсім як тьотя Монтессорі каже).

Як на диво почала у Львові краще їсти творожки, йогурти, та і взагалі всякі овочі і фрукти побленданої консистенції (бо раніше любила кусати тільки щось тверде), видно “агуша” і “тьома” їй  більше довподоби, ніж американська органік продукція. Але гречка все одно залишається улюбленим продуктом =) наша дитина! Ще я вчу доцю маленькі печенька брати двома пальчиками – то так кумедно, коли вона бере їх долонькою, а потім в ротика намагається покласти, а в результаті кусає пальці і злиться =)

А ще ми вушка прокололи! Доці дуже подобалася тьотя-лікар, аж поки вона не полізла до вушок з холодним антисептиком ). Але після 3-х хвилин плачу, дуже швидко заспокоїлася. З кульчиками Емілі мені доросліша виглядає і зовсім вже на хлопчика не схожа, але то певно тільки мені, бо вчора під час прогулянки нас знову запитали “як ЙОГО звати” =)).

Доцька вже на вулиці хоче топати, то ми нарешті купили їй взуття, але то така мука натягнути на ніжки кросівки – купа плачу і незадоволення, а потім ще й небажання в тому ходити. Цікаво, то всі дітки так чи тільки моя??? [Відразу поправку внесу – кілька днів такого плачу і ми тепер гарно ходимо по вулиці в топіках! Але це подія вже 10-го місяця].

Якраз у свої 9 місяців Емілі ще й з трубочки навчилася пити =) ото думаю для неї купити таку непроливайку з трубочкою і нехай собі тішиться!

А більш детально про пригоди Емілі у Львові я обов’язково розповім в окремому постику =).

Америка Очима Сестри =)

Наступним нашим офіційним гостем стала моя сестричка Наталя! Якось раніше я вже писала, що моя мама думає про Америку, а тепер вирішила ще роздуми сестри розповісти. Насправді, це не вперше, що Наталя була в Америці - ще студенткою вона їздила по програмі Work&Travel. Тоді вони з друзями жили і працювали в San Diego, так що і Каліфорнії трохи побачила ) А весь минулий рік взагалі в Канаді провела і з Торонто вже до мене в гості приїхала. Одним словом, це не буде перше враження Наталі про гамерику та і взагалі, незважаючи на назву постику, я більше розповім про те як вона порівнювала Чикаго і Торонто або Америку і Канаду. А різниця, за її словами, величезна!

Відразу скажу, що на питання "де б ти хотіла жити", вона завжди відповідала "звісно, в Канаді" =). Каже, що люди там спокійніші... менше фріків... менше криків на вулицях... не страшно гуляти вночі... більше гарно одягнених людей... є щось справжнє канадське, що можна привезти в подарунок:

• продукція з кленом (maple) - а це і печенька і сироп і чай і льодяники і ще купа всього смачненького
• магазини одягу і шкіряних виробів Roots - made in Canada =)

Я в гамериці вже майже два роки, а досі не знаю що привозити додому в якості подарунків =)

Якщо говорити про шопінг тут і там, то ціни плюс мінус однакові, хоча від друзів чула думки, що в Канаді дорожче, тому канадоли частенько в гамериці затоварюються. Продукти харчування оцінити і порівняти важко, бо ціни дуууже залежать від магазину, супермаркету чи навіть району. Зате і в Америці і в Канаді є гречка, цукерки "червоний мак" і олія "чумак" ) Алкоголь в Канаді продається лише в двох державних магазинах і ніде більше його не купиш. На українські права тобі алкоголю не продадуть (зрештою, як і тут у нас), хіба на закордонний паспорт.

Щодо туристичних атракцій і розваг, то тутешній Six Flags, за словами Наталі, менший і значно старіший ніж парк розваг в Торонто (Canada's Wonderland). Є схожі атракціони, але в торонтівському вони виглядають новіше, кручє та ще й дизайн самого парку якийсь цікавий - не просто собі гірки і каруселі, а цілі тематичні куточки з водопадами! А гамериканський Willis Tower не гірший, ніж канадський CN Tower, хоч і трохи нижчий )

Канадоли як і гамериканці люди спортивні - бігають в парках, займаються в спортзалах, плавають в басейнах. До речі, про спортзали - в Торонто дороге задоволення займатися спортом, тоді як у нас ти можеш знайти зал за 20 доларів в місяць (впевнена що є і дешевші), а можеш і за $120!

Погода - це напевно єдине що у нас однакове - весни не було ні в нас в Чикаго, ні в них в Торонто, взимку просто замітало усіх снігом, а літо почалося десь з липня місяця ). Але воно і не дивно, якщо взяти до уваги географічне розташування цих міст.

Як Ми Документи Оформляли Або "Кусочок Українського" в Чикаго

Після стількох місяців перебування в штатах і звикання до тутешнього сервісу, ми знову зіткнулися з кусочком нашого українського :) Давненько я не бачила дошки оголошень з роздрукованими заявами, документами і зразками. А ще давненько не чула української, хоча ні - швидше англо-української мови ). Той хто коли-небудь чув як розмовляє українською людина, котра все життя прожила в Америці, той мене зрозуміє. Це, насправді, дуже кумедно :) Та ні, ви не подумайте, що я насміхаюся з цього, зовсім навпаки, я рада, що діти, котрі тут народилися чи виїхали все одно пам'ятають і розмовляють рідною мовою. Просто кумедно чути фрази типу "Я була тут роджена" або "Бажаю вам мати гарний день" :).

А почалося все з того, шо ми вирішили доці українське громадянство зробити. Про наші українські установи мені відразу нагадала сама процедура оформлення документів (говорю лише про оформлення донечки громадянкою України, можливо інші речі, такі як вироблення паспорта, проходять якось по-іншому - не беруся стверджувати бо не знаю). Так от, перше, що мене насторожило це те, що додзвонитися в українське консульство майже нереально (нічого вам не нагадує? :)), принаймні нам так і не пощастило. Довелося відразу їхати. Працює консульство, звісно, тільки в робочі дні і робочі години (це я без сарказму, це цілком нормально, хоча працює тільки по кілька годин вдень, але тут теж їм є виправдання - не думаю що аж так багато є українців, яким там постійно треба щось переоформляти), тому Ромі довелося відпрошуватися з роботи (і як потім виявилося - не один раз). Попередньо переглянувши список необхідних документів на сайті консульства, ми були свято переконані, що за один візит все оформимо. І воно може б так і було, якби список вказаний на сайті був правильним :). Але де там, ми ж в українське консульство потрапили ). Виявилося, що нашому списку бракує ще немало документів, а ті що ми вже принесли вимагають не тільки перекладу, а ще й нотаріального завірення і вироблення так званого апостилю (а цього на сайті вказано також не було). Одним словом, потративши не один робочий день і немало грошей (переклад на українську - це дууууже дороге задоволення, та і сама процедура оформлення не дешева - тільки вписати донечку в наші закордонні паспорти коштувало $100), ми нарешті все оформили.

Оплата за ті всі послуги заслуговує, як на мене, також окремого абзацу ). Та ні, може воно і правильно, що оплату здійснити можна тільки грошовим переказом або сертифікованим чеком, але я все одно не розумію навіщо так складно... Ну не берете дебет/кредит карток, ну і добре, то беріть хоч чеки, але ж звичайні, а не сертифіковані! По-перше, сертифіковані чеки коштують грошей, по-друге їх треба замовляти в банку. Добре, що хоч банк є недалечко і нам не зайняло аж так багато часу здійснити той грошовий переказ.

Ще мене трохи насмішила процедура забирання документів. Звісно, ніякої доставки по пошті там не було (ми ж в українське консульство потрапили :)), тому забирати документи треба було також особисто. Але кумедно те, що прийти нам сказали приблизно через тиждень :) ага, так і сказали, що десь у наступну середу документи мали б бути готові (пам'ятаємо, що додзвонитися туди важкувато, якщо взагалі реально). Тому ми так для гарантії вирішили почекати тижні зо два і тільки тоді поїхали за документами. На наше щастя вони були готові!

Можливо для Вас - моїх читачів з України, ця статейка буде дивно виглядати, бо Вам немає з чим порівняти, але, перебуваючи тут стільки часу, мені порівняти є з чим. І, насправді, це зовсім не весело, а дуже сумно, коли в цивілізованому світі все зроблено для людей, а в нас ще досі якась палеозойська ера... Приємно, коли американські банки працюють до 7-8 вечора і по суботах, щоб людям було зручно... Приємно, коли тобі будь-які документи можуть надіслати поштою і вони точно прийдуть, та ще й можеш онлайн слідкувати в якому вони стані і де знаходяться... Приємно, коли на сайті можна прочитати всю-всю необхідну інформацію, а по телефону завжди додзвонитися... Приємно, кінець-кінців, коли з тебе не роблять дурня і винного, якщо ти не приніс якісь документи, а посміхаються, вибачаються і кажуть, що нічого страшного. Так, тут треба стояти в чергах і чекати, тут тебе з малою дитиною не пропустять вперед, бо ти точно така ж як усі і маєш порядковий номер в черзі. Так, ти платиш податки і немалі гроші за такі послуги, але ти почуваєш себе людиною. Мені сумно і шкода, що в нас в Україні не таке ставлення і не такі порядки, але дуже хочеться вірити, що і в нас все колись зміниться на краще!

А щоб на сумній ноті постика не закінчувати, ось вам кілька фоток, щоб краще собі це все уявити :)

Я Мама. Місяць 8-мий.

Доцька повзає! :) Це основна подія місяця ) тому з неї і почну. Так смішно - спочатку починала як солдат - лежачи, просуваючись вперед руками. А потім навчилася на колінка вставати, пружинити і нарешті переставляти ніжки і ручки! Тепер постійно приповзає до мене на кухню, а ще тягає всі кабелі, лізе до розеток, на балкон, до брудних коліс візка і ще в купу таких місць, куди лізти не треба :). Тому якщо хтось думає, що коли дитинка починає повзати, стає легше, той помиляється :). Звісно, стає веселіше, прикольніше, цікавіше, але зовсім не легше. Раніше можна було то чудо десь покласти, піти і знати, що коли повернешся воно там і лежатиме ). А тепер поклав, а через 10 секунд доця в протилежному куті кімнати гризе модем ). Отож десь в свої 7 з копійками місяці ми поповзли, а майже у 8 (15-16 липня) навчилися сідати (правда поки на ніжки) і з такого положення вставати. Ну і як наслідок таких досягнень ми добряче навчилися падати і набивати шишки :)

Дуже цікаво спостерігати як Емілі постійно чогось нового вчиться і повторює за батьками. Наприклад, доця навчилася гортати сторінки книжок і то тепер наша улюблена забавка. Та і не тільки книжок, а взагалі будь-що відкривати-закривати. А ще вкладати одні предмети в інші. Звісно, це не стосується абсолютно усіх предметів (тобто загального уявлення про те, що одна річ менша і може поміститися у щось більше, я думаю, доця ще немає), але, наприклад, кульки вкладати в ямки (має таку іграшку-сортер) ми вже вміємо :).

Маємо цілих 4 зуба! За цей місяць вилізло два верхніх і ми тепер справжні зайці! От вам і фото, де ми зубастіки плаваємо в басейні

А ще мені дуже подобається як Емілі щось собі там лепече і попадає "в тему" ). Наприклад, притаєш її чи вона буде їсти, а доця у відповідь: "нє". Або приходить тато додому, я питаю: "хто прийшов?", а доця: "дядя" :).

А взагалі, то 8-мий місяць мені дуже-дуже асоціюється з гостюванням моєї Наталі. Доцька так тішилася своїй тітці! так бавилася з нею гарно! А я мала файну няньку для Емілі, а зараз сумуємо і скучаємо, бо вже від нас на Україну полетіла. Емілі навіть допомагала Наталі пакуватися, а заодно і речі її приміряла :)

 

А ще я раніше ніколи не постала фото нашого дитячого куточка, а він вже ого як розрісся. От сьогодні нарешті дістали і розпакували манеж. Тепер можна буде хоч на трошки доцю на одному місці залишити )

Дивлюсь на той куточок і розумію, що стіни пустуваті ) тре фотки почепити якось акуратно, а то кожна дірка в стіні апартаментів буде нам $25 доларів коштувати ).

І на завершення розкажу, що доця вже 3 тижні як на педагогічному прикормі ). Починала я як всі мами - блендерити пюрешки, тільки от їла це доця аж раптом кілька тижнів і то не скажу що з захопленням - паро ложечок, а далі відверталася. А там і зовсім їсти перестала. То ми вирішили спробувати педприкорм. Не скажу, що доця прямо почала все гамати з моєї тарілки, але ж ціллю педприкорму не є нагодувати, а тільки познайомити з різними продуктами. Зараз часом хочемо щось пробувати, часом ні. Тут важливо не так дитину навчити, а самій усвідомити і зрозуміти основну суть такого прикорму, бо помічаю за собою, що все одно проскакує "ну ще ложечку", "ну згамай, воно ж таке добре" і в такому дусі ).

І ще фоточки з татком на додачу )