Узник Неба. Карлос Руиз Сафон.

Третя книга автора в рамках циклу "Цвинтар забутих книжок". Навіть не знаю що сказати про неї... З однієї сторони вона читається на одному диханні і як тільки завершується один розділ, я нероздумуючи починала наступний. Вона містична, жива, захоплива, зла, жорстока, трагічна і цікава, - як, зрештою усі книги цього циклу. Але, як мені здалось, вона не має завершення... чи то може я очікувала чогось більшого в кінці? може трохи трагічного? чи то може останнім часом мені траплялись до рук книги де саме цікаве якраз в кінці? а тут все навпаки - найцікавіша історія всередині книги, а далі автор постійно тримає читача в напрузі, але нічого суттєвого не відбувається... хоч ніби і події цікаві... Одним словом, якесь двояке в мене відчуття від прочитаного - хотілося б трохи більшого від автора. Мені здалось, що це не окрема книга, а передісторія до наступної - основної. Але події всередині книги направду інтригують і захоплюють. Дуже сподобалось переплетіння з попередніми двома і якщо ви десь натрапите в інтернеті на думку, що книги циклу цілком незалежні і їх можна читати в довільному порядку, то не вірте :). Вони ніби і не залежні, але тісно переплетені і читати по порядку значно цікавіше! Моєю улюбленою все одно залишається "Тінь Вітру"! Читала її, певно, років п'ять тому, але майже все пам'ятаю! Якось дуже вона врізається в пам'ять... А стосовно "В'язня Неба", то я, особисто, чекатиму продовження від автора і завершення історії. А, і ще таке - я завжди мріяла побувати в Іспанії і зокрема в Барселоні, але після цих книжок якось навіть страшнувато... Я розумію, що Барселона 1950-х і сучасна - це дві цілком різні барселони, але історія в неї далеко не з приємних...